— Мамо, я хочу поговорити. Серйозно, — вона не підвела очей, продовжуючи розглядати дно чашки. — Давай, доню, поговоримо, — усміхнулася я, підливаючи собі окропу. — Щось із Пашею? Чи на роботі? — Ні, з цим усе добре. Мамо… Я ходжу до психолога. Уже пів року. — Навіщо? — вирвалося в мене. Не тому, що я проти прогресу, ні. Просто всередині все стислося від переляку. Психолог — значить, щось не так. Значить, дитині болить щось таке, чого я не помітила, не вберегла. — У тебе щось сталося?…
Дочка у свої 32 роки сказала: «Мамо, ти зіпсувала мені дитинство». Я не спала три ночі, а потім відповіла… …Ми сиділи ввечері на кухні — я та Христина. Онучка Аліса вже спала в сусідній кімнаті, з-за дверей доносилося її тихе, мірне сопіння. Зять Паша поїхав до друзів. Було тихо, тепло, затишно. Я привезла пиріжки — … Читати далі