Моя мама доводить мене до сказу. Усе життя була нормальною людиною. Жила з татом, не просто їй було, в нього характер важкий. Але нічого, в кожного ж свої вади. Але рік тому тата не стало. Я тоді вирішила маму до нас забрати. Не хотіла, щоб вона сама залишалась.
Вагітністьі пологи
Мене відразу здивувала її поведінка. Ненька зовсім не горювала. Натомість розправила крила, оновила гардероб, змінила імідж. Ходить тепер в спортивному, вся така сучасна. А їй на хвильку 67!
– Мамо, що з тобою сталося? Наче підмінили.
– Я лишень тепер відчула, що ще жива, розумієш?
– А хіба тато не давав жити?
– Багато ти що, дитино, не знаєш. Важко мені з ним було. Але Бог дав мені шанс ще насолодитися цим світом.
І нехай би собі насолоджувалася й далі. Але минуло пів року і почала вона кудись щовечора ходити. А раз і додому не повернулась. А тоді якось зізналась, що закохалась і хоче ще заміж вийти.
– Мамо, нащо тобі це в такому віці?
– А чом би й ні?
Тоді ми домовились, що приведе вона свого кавалера, познайомитись. І уявіть мій вираз обличчя, коли на порозі з квітами стояв мій свекор. Я дар мови втратила.
– Чи ви подуріли? Не можна ж так!
– Чому, ми ж не родичі.
– Як? Ви свати? У вас онуки спільні!
– То й що?
– От краще б з малими допомагали, а не дурницями займались. Що ви за люди?
Ми з чоловіком категорично проти цих стосунків. А батьки стверджують, що нарешті щасливі і їм добре разом. До слова, свекри розлучилися, коли мій чоловік ще дитиною був. Він з вітчимом зростав. Та його рідний тато добрий і цікавий, але як він може бути чоловіком моєї мами?
А як би ви зреагували на такий союз? Що б робили?