25 Квітня, 2024
20 років… Ілля рано залишився сиротою. Плаче бабуся, зупинилося життя, як в домовині його привезли у хату

20 років… Ілля рано залишився сиротою. Плаче бабуся, зупинилося життя, як в домовині його привезли у хату

ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ТОБІ, РІДНИЙ…

Бабусю, рідна, в небо подивися. Щодня летять в нім білі журавлі. Чекай мене.
Я з ними повернуся, бо не пройшов доріг всіх
на землі…

І не в’яжи собі чорну хустину. Я не хотів твоєї сивини. Не плач, рідненька, бо я не загинув. Ангелом став. із білими крильми…

Ви на землі, лишилися всі жити. Я в 20 літ, у тім бою поліг. Ти мусила, онука хоронити
тепер, на твоїх скронях, вічний сніг…
Плаче бабуся. Дні їх в сльозах. Іде кудись, онука виглядати. Їй з того часу зупинилося життя, як в домовині привезли у хату…
Вона Іллю зростила з малих літ. Він рано залишився сиротою.
Без нього почорнів весь білий світ. І тільки сльози в світ течуть рікою…
Допитливий, веселий підростав. Все бачити хотів, чути і знати. В школу пішов – усе допомагав. Здавалось, поспішає підростати

Учився, як усі – він просто жив. І як усі
теж кимось мріяв стати. Футбол грати із хлопцями любив. Косити вмів і дрова нарубати…
До всіх привітний, добрий і простий. Бог один знав, яка доля чекала. Казали люди “хлопець золотий”.
Бабуся його міцно пригортала…

Закінчив школу, вчився працював. До чогось прагнув і хотів щось мати. Зірок собі із неба не чекав, з дитинства сам навчився заробляти…

Він мало говорив – а більше діла. І за кордоном важко працював. А я одне у Господа просила,
щоб долю кращу, ніж у батьків мав…
Контракт до війська
і пішов служити.
Разом із дядько, що був Іллі, як брат.

Я вийшла їх обох благословити й просила Бога, щоб вернув назад…
Не нарікав. Труднощів не боявся. Сміливий, спритний, силу волі мав. Виконував все добре, бо старався.
І перед ворогом страху не знав…
Війну зустрів, а ката не злякався. Зброю із своїх рук не випускав.
Мав всього 20, а в полон не здався. І на коліна перед ворогом не став..
Про смерть не думав.

Жити ще хотів. І з усіма здобути перемогу. Та в небо білим Ангелом злетів. Не повернувсь до рідного порогу…
Пробач, мій хлопчику,. що поруч не була і не. змогла в бою тім. захистити. Краще би
в могилу ту лягла, а ти міг довго і щасливо жити…
Не милий світ мені без тебе став. Здається, що душі в мене не має. Рано Господь тебе собі забрав. Чому не нас, онуків забирає?!

В*ійна зламала крил твоїх політ. А ми не вірим. Плачем і чекаєм. За який гріх, ми на старості літ, своїх онуків в Царство Боже проводжаєм.

автор Соломія Українець

джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *