26 Травня, 2024
“Я все pозумію і не буде вам зaважати! Кому потpібна стаpа?” – Зі сльoзами на очах я пішла збиpати pечі, та pаптом син…

“Я все pозумію і не буде вам зaважати! Кому потpібна стаpа?” – Зі сльoзами на очах я пішла збиpати pечі, та pаптом син…


Події 

“Я все pозумію і не буде вам зaважати! Кому потpібна стаpа?” – Зі сльoзами на очах я пішла збиpати pечі, та pаптом син…

17.03.2024 admin

Я живу в селі, та останнім часом мені дуже самотньо і важко. Торік мені виповнилось 75 років, наче ще не стара, але здоров’я увесь час підводить.

Три роки тому ми з чоловіком потрапили до лікарні з ковідом. Обидвоє лежали в реанімації й шансів було мало.

Врешті додому повернулась я одна. Як важко було. Ніхто ж не думав, що все так складеться.

З часом ставало дедалі важче. Син провідував мене вкрай рідко, адже жив у місті на відстані 120 кілометрів від мене. Я сумувала.

До того ж через коронавірус почалися проблеми з нирками. Та я ніколи не скаржилась. Не хотіла нікому завдавати клопоту. Та нещодавно Андрій покликав мене в гості. Хотів привітати з Міжнародним жіночим днем. Та сказав, щоб я приїхала ще раніше.

Син живе на околиці, має гарний будиночок. Та він зовсім не великий, три кімнати й вітальня, в якій мене й розмістили. Онуки досить дорослі, підлітки. Вони вже не звертають уваги на бабусю. Невістка увесь час заклопотана. Син також постійно на роботі. Минуло кілька днів і я збагнула, що заважаю.

А тоді сталося те, після чого я вирішила повертатись додому. Якось я не могла довго заснути й пішла на кухню попити води. Та біля дверей спальні почула крики.

– Нічого не виходить! Вона жахлива.

– Не переймайся, все буде добре, потерпи ще трохи!

Я відразу збагнула, що вони сваряться через мене. Пішла збирати речі. Сльози лилися з очей, та я розуміла. Кому в хаті потрібна стара жінка. Просто я думала, що ще хоч трошки побуду з рідними.

Зранку я сказала синові, що їду.

– Мамо, ти куди? Ми ж планували, що ти ще будеш.

– Я все розумію і не хочу вам заважати! Якщо можеш – відвези мене на автовокзал.

– Добре, тобі й дійсно краще переїхати. Але транспорт не знадобиться.

Андрій взяв мою валізу і вийшов у двір. Разом ми пройшлися садком позаду будинка. І на іншому його боці я побачила малесеньку сучасну дерев’яну хатинку.

– Ми розраховували показати тобі новий дім трішки пізніше. Дружині страшенно не сподобалась кухня, яку встановили. Каже, що вона жахлива. Та, як на мене, досить гарна. Просто треба трошки змінити.

Я не могла стримати емоцій. Невже це все не сон? Я міцно обійняла сина. І пишаюся, що виростила таку прекрасну людину. Згодні?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *