15 Липня, 2024
“Хвала таким водіям… Мороз по шкірі”: Зупиняється маршрутка, заходить хлопчина у камуфляжі. Обличчя втомлене, але щасливе. Видно, що їде додому. Простягає водієві 6 гривeнь за проїзд.

“Хвала таким водіям… Мороз по шкірі”: Зупиняється маршрутка, заходить хлопчина у камуфляжі. Обличчя втомлене, але щасливе. Видно, що їде додому. Простягає водієві 6 гривeнь за проїзд.

Луцьк. Маршрутне таксі зупинилось, щоб забрати пасажирів. Серед них хлопчина у старому камуфляжі з величезною дорожньою сумкою. Обличчя втомлене, але щасливе. Видно, що їде додому. Простягає водієві 6 гривeнь за проїзд.

— Хлопче, те що ви робите для нас ціни немає. Забери гроші. А мамі на подарунок маєш?

Боєць усміхнувся:

— Все добре. І мамі і сестричці купив.

— Дивись. Якщо потрібно, не соромся!

Їдемо. За водієм сидить жінка років 65, ніби про себе, але щоб всі чули бурмоче російською: — Не дадут никак Донбасу жить. Чего туда лезть. Людей убивать..

Маршрутка зупиналась. Водій відчинив двері, зайшов до салону, взяв незадоволену пані під руку, простягнувши 5 гривень.

— Шановна, мені здається, що ви сіли не в ту маршрутку. Нам з вами не по дорозі.

І дуже ввічливо спровадив її з салону. Повернувся до пасажирів і ,ніби виправдовуючись, сказав:

— У мене син загинув на Донбасі, а в дружини серце не витримало…

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *