30 Вересня, 2023
У 17 років я залuшилася ваrітною вgовою. Мого коханого не сmало, а батьки вurналu rеmь. Я не знала, що робuти далі і від кого чекати nомочі

У 17 років я залuшилася ваrітною вgовою. Мого коханого не сmало, а батьки вurналu rеmь. Я не знала, що робuти далі і від кого чекати nомочі

Знаєте, я мріяла навчатися у Львові, поступити до престижного університету, стати бізнес-леді. Адже життя в селі мені показало, що там нічого путнього не чекає. Хіба корови, гуси, город.

Однак, у травні, за місяць до вступних екзаменів, моє життя поділилося на “до” та “після”. Я дізналася, що вагітна і термін ще не великий. Одразу зателефонувала Данилові, бо не знала, що робити. 

– Сонечко, це ж чудово! У нас буде малюк, я стану татом. Боже, це ж так круто. Тоді ти ще до початку екзаменів переїдь до мене, все вдома облаштуємо. 

Першою про все здогадалася мама, знайшла позитивний тест на вагітність. Звісно, вона дуже сильно розлютилася, кричала, навіть дала ляпаса по обличчі:

– Як ти сміла перед ним ноги розсувати! Паскуда! То я тебе такою вертихвісткою виховала! Аби в тебе та дитина пропала! 

Ледь знайшла у контактах номер його мами, пані Олени. Гудок, другий, третій. Нарешті вона підняла слухавку:

– Пані Олено, це я, Марина. Скажіть, де Данило? Я не можу до нього додзвонитися 

– Нема. Його машина сьогодні збила. Лікарі не встигли врятувати, – крізь сльози промовила жінка. 

Тоді у мене самої наче земля з-під ніг пішла. У голові запаморочилося, серце шалено стукотіло, ніби от-от вистрибне через горлянку. Здавалося, що то просто дурний сон. Що я зараз прокинути і Данило буде живий та здоровий. 

Від поганих думок мене повернув до реальності голос тата. Він прийшов з роботи і мама про все розповіла. 

Я крізь сльози просила тата, аби мене вислухав. Але натомість він сильно штовхнув мене на ліжко, я аж вдарилася головою об бильце. 

Тоді зрозуміла, що на допомогу рідних батьків я не можу сподіватися. Дістала сумку, спакувала туди свої зошити, книги, речі. Ніхто з рідні навіть не хотів зі мною попрощатися, просто зачинилися у кухні. 

На щастя, тоді був травень, погода тепла і сонячна. Я вирішила поїхати до міста. Знала, що там живе моя хрещена мати, пані Василина. Може, хоча б вона мене вислухає. Але мама могла їй зателефонувати та нажалітися. Однак, надія помирає останньою.

Як на зло, маршрутки довго не було. Вже сутеніло, ставало холодно. І тут біля мене зупинилася знайома машина. Вікна спустилися та я впізнала Вадима, найкращий друг Данила. 

– Чого стоїш, мерзнеш? 

– Та, до міста чекаю маршрутку. 

Вадим також знав, що Данило помер, і що я вагітна. 

– Зізнавайся, батьки вигнали?

– А як ти здогадався?

– Ну ти сама, з такою сумкою. Там точно є речі. 

– Так. Я не знаю, що робити, чесно. Мама взагалі побажала, аби ця дитинка не вижила. Думала поїхати до хресної. Може, вона чимось зарадить. 

Вадим повернув машину. Ми їхали у сусіднє село, де жила мама Данила. Друг запаркувався біля хати, я помітила у вікні пані Олену. Вона стояла вся в чорному, плакала, кудись дивилася у далечінь. Руки тримала молитовно, наче до Бога говорила. 

Хлопець зайшов всередину, його довго не було. Я не знала, що задумав Вадим, хотіла втекти з машини. Але він заблокував двері.

– Виходи. І сумку бери, будеш тут жити.

На поріг вийшла пані Олена. Вона нагадувала якусь мумію, чесно. Очі заплакані та червоні, руки тремтять та сірі плями під очима. 

– Мариночко, сонце. Мені Вадим розказав про дитятко. 

– Я не знаю, куди мені йти, чесно.

– Залишайся, Богом молю. Він забрав у мене єдиного сина. Але зате подарував онука чи онучку. Будемо разом малюка виховувати. 

Я закінчила школу на золоту медаль, поступила заочно на факультет банківської справи. Згодом народила здорового хлопчика Артемка. Він точна копія Данила. Та посмішка, ті оченятка, носик. 

Минуло вже 10 років і ми досі живемо з пані Оленою. Нам дуже добре разом, я люблю її більше, ніж батьків. Вони навіть не привітали мене з народженням сина, не телефонують. Наче я сама для них померла. 

І я не хочу з ними бачитися, чесно. У мене є Аремко та мама Олена. Нам добре разом. І я щиро вдячна жінці, що прийняла мене у родину. У неї велике та добре серце. Не всі свекрухи такі погані, як тут пишуть часто. 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *