24 Липня, 2024
Ти хоч пам’ятаєш, скільки тобі років? – 44, а до чого тут це?! – Ти мене дивуєш! Вмовляй мене, скільки влізе, але цю дитину я тобі не дам народити!

Ти хоч пам’ятаєш, скільки тобі років? – 44, а до чого тут це?! – Ти мене дивуєш! Вмовляй мене, скільки влізе, але цю дитину я тобі не дам народити!

– І чим ти тільки думала, Уляно?! Ти ж вже доросла жінка — мала б добре знати, звідки беруться діти. 

– Максиме, що ти таке кажеш?! Ти що? Зовсім не радий?

– Ти жартуєш? Чому тут радіти? Ти хоч пам’ятаєш, скільки тобі років? 

– 44, але я не бачу в цьому нічого поганого! 

– Ти мене дивуєш! Одним словом, вмовляй мене, скільки влізе, але цю дитину я тобі не дам народжувати! У нас вже є донька, от її й будемо виховувати. 

– Ти пропонуєш мені позбутися нашого малюка? Як ти можеш?!

Я впала на ліжко і розридалася. Не могла прийти до тями. Що тепер робити?! Я ніколи не зможу наважитися на аборт, але що тоді чекає на нашу сім’ю після народження дитини?! Раптом Максим і справді від мене піде? 

Мене розривало зсередини, я не могла знайти собі місця. Вирішила тоді зателефонувати найкращій подрузі.

Настю я знала ще зі шкільної лави. Вона була зі мною в найважчі моменти життя, ніколи не підводила. Скільки себе пам’ятаю, завжди довіряла їй, як самій собі. 

– Ти мені дуже потрібна зараз! Зможеш приїхати?!

– Я вже лечу!

Вона знала, що я б ніколи її не потурбувала, якби у мене не сталося щось дуже серйозне, тому за кілька хвилин Настя сиділа за столом, сьорбала гарячий чай і намагалася зрозуміти, чому я так плачу, що й слова вимовити не можу. 

– А якщо Максим піде, коли малюк народиться? Що я робитиму сама? 

– По-перше, ти будеш не сама! В тебе є я і прекрасна донька Ліля, по-друге, якщо ти зробиш так, як говорить тобі твій божевільний чоловік, то ти себе зненавидиш! А хіба людина, яка себе ненавидить, може подарувати комусь любов? 

– Та ні… 

– От тобі й відповідь. В будь-якому випадку в цього союзу є шанси розвалитися, а дитина вже живе в тебе під серцем. І вона ніколи нікуди від тебе не дінеться. 

– Ти права, Настуню. Я народжуватиму! 

– От і правильно! Мудре рішення. Ти молодець!

– Ліля — чудова і дуже розумна дівчинка. Вона тебе підтримає і зрозуміє. От побачиш!

Тут з-за спини почувся голос: 

– І що ж я маю зрозуміти? 

– Доню, ти вже повернулася?

– Так, у нас останню пару скасували. А що взагалі відбувається, чому ти плачеш?

– Я навіть не знаю, як тобі сказати. Ти тільки не гнівайся, добре?

– Та скажи вже! – крикнула подруга. 

– Лілюсю, я вагітна. 

– Що? Ти серйозно? 

В кімнаті кілька секунд панувала тиша. Я подумала собі: “Якщо й донька підтримає мого чоловіка, то я пропала”. 

– Я така рада! Це ж прекрасно! У мене буде братик або сестричка! Мамусю, дай я тебе обійму!

– Ну, звісно, мамо, ти ще питаєш! А чого ж ви таку радісну новину так похмуро святкуєте? Сидите, як на поминках…

– Та твій улюблений татусь вже начудив, — випалила Настя. 

– В сенсі? 

– Він не хоче, щоб я народжувала малюка. Каже, що в нього вже є донька, і йому цього достатньо. От я тепер і не знаю, що робити. Він же погрожує, що піде з сім’ї…

Ліля трохи подумала, а потім сказала: 

– Не хвилюйся, я про все подбаю! Мене тато точно послухає. Все буде добре. 

– Була сьогодні на консультації? 

– Ні.

– А коли збираєшся? 

– Через 9 місяців, — злісно випалила я. 

– Дивися, щоб потім про це не пошкодувала. Я їстиму сьогодні в кабінеті. Попроси, щоб Ліля мені принесла. 

Через кілька хвилин донька з тацею вже поспішала до татуся в кімнату. Мені було дуже цікаво почути, що ж чоловік казатиме їй про мою вагітність, тому я тихенько притислася до дверей і намагалася вловити все, що відбувалося в кабінеті.

– Татку, я тебе щиро вітаю! – Ліля налетіла на чоловіка з обіймами і міцно поцілувала в щоку.

– З чим? – суворо спитав він. 

–  Як це? Ти скоро станеш батьком! Це ж така радість! Хіба ні? 

– Не бачу в цьому нічого хорошого. 

– То ти побачиш! Коли вперше візьмеш на руки малюка. 

– Лілю, мені треба працювати. 

– Добре, добре. Цьом-цьом, татусику. 

Я обережно заглянула в шпаринку дверей і побачила, як на обличчі Максима з’являється широка і щира посмішка. 

Ліля була найбільшою радістю його життя. Варто їй було заспівати своє улюблене “цьом-цьом”, як його проблеми одразу втрачали вагу. 

– Мамо, не хвилюйся. Я попрацюю над цим питанням, — підбадьорливо сказала донечка, весело мені підморгнувши. 

– Коли ж ти встигла так вирости, моя квіточка? Дякую тобі. Ти найкраща донька у світі!

Вночі прокинулася від того, що чоловік кричить уві сні. 

– Макс, Макс. Що таке? Що сталося? 

Він прокинувся і дивився на мене переляканими очима. 

– Мені просто наснився дуже дивний сон. Ти спи, я зараз. 

Він почовгав на кухню, а я провалилася в сон. 

Наступного ранку проснулася, а чоловіка вже не було вдома.

“Мабуть, на роботу поїхав, але ж сьогодні субота” – думала я про себе. 

– Мамо, чого ти досі лежиш? У нас же купу справ!

– Яких? 

– Як це? А хто малюку речі вибиратиме, ліжечко, іграшки?

Я вперше за кілька останніх днів розсміялася.

– Донечко, та ще рано дитині придане збирати. 

– Може, й рано, зате дуже цікаво! 

Вона застрибнула до мене в ліжко з ноутбуком і ми разом розглядали крихітні речі для немовлят. Сміялися, жартували — давно мені не було так добре і затишно. 

Я почула, як гримнули вхідні двері і з мого обличчя одразу зникла посмішка. 

– Привіт, дівчатка, а що ви тут так бурхливо обговорюєте? Я вам подарунки приніс. 

Я побачила розкішний букет квітів в його руках і зрозуміла, що він зараз вмовлятиме мене позбутися дитини. 

– Лілюсю, йди постав чайник. Я торт купив, фрукти — святкуватимемо поповнення в сім’ї. 

Я не вірила своїм вухам. Це жарт? 

Максим сів поруч зі мною, опустив голову і сказав: 

– Пробач мені, Улянко, я справжній бовдур. Я просто злякався відповідальності, тому й не хотів цієї дитини. Але вчора я все зрозумів. Мені наснився дивний сон: я підходжу до свого новонародженого сина і так сердито на нього дивлюся, а він раптом як скаже: “Татку, благаю тебе, дозволь мені жити!”. 

От чому він прокинувся вночі в холодному поту. 

– Тепер все буде по-іншому, обіцяю. Я не можу повірити в те, що так поводився. Тепер навіть в дзеркало на себе дивитися не можу. Як добре, що ти мене не послухала!

– Таки добре! Все! Забули. Нам зараз не до образ, про малюка думати треба. 

Чи пробачили б ви чоловікові, якби опинилися на місці Уляни? 

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.

Усі фото в статті є ілюстративними.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *