25 Липня, 2024
Отримала спадок, а з ним й купу інших проблем. І досі з ними розібратись не можу!

Отримала спадок, а з ним й купу інших проблем. І досі з ними розібратись не можу!

Мені 22 роки, навчаюсь в університеті на вчителя молодших класів. Живу поки ще з батьками, у нас двокімнатна квартира. У мене є молодша сестра. її батьки завжди більше балували й любили. Та я е ображалась, адже знала, бути старшою не просто.

Я ніколи не бачила свого рідного дідуся з батькової лінії. Та й батько його не пам’ятав, адже дідусь розвівся з бабусею, коли він був маленький. Через що? Ніхто не знає. Бабця і по сей день навіть імені його не згадує.

Батька виховував вітчим, його я і називала дідусем.

Наша сім’я завжди жила скромно, в багатстві не купались. Бабуся з дідусем працювали на заводі, тато туди ж пішов працювати.

А старенькі переїхали в будиночок у селі, який придбали на старості для себе.

Вони з’їхали, коли мі був рочок. У мене була своя кімната.Я дуже цим пишалась, в дитсадку всім дітям вихвалялась.

А через 4 роки у мене з’явилась сестричка Анна.

Тепер в кімнаті я була не сама, мені довелось потіснитись. Та я була не проти, мені подобалось  нею гратись.

Те, що батьки більше любили Аню я відчувала з самого дитинства, а особливо це було відчутно у підлітковому віці.

Якщо вона хотіла не мити посуд, вона його не сила, не прибирати, не готувати. Її не сварили за погані оцінки.

Мені постійно говорили, що я маю подавати приклад молодшій сестрі. І повинен він бути тільки хороший.

В принципі, я на Аню не злюся. Та і на батьків теж. Шукаю позитив у цій ситуації: тепер вмію все по дому робити, школу з медаллю закінчила і на державне місце в університет вступила.

А Аня.. Скінчила школу на трійки та вступила в училище. Та її батьки за це не сварили. Казали, вона особистість творча, їй оцінки не потрібні.

Три місяці тому, я отримала лист від нотаріуса, в якому йшлося, що мій рідний дід по татові заповів мені квартиру у столиці.

Батьки були в шоці. А я тим паче..Чому мені?

Звідки дід про мене знав? 

Бабці я вирішила поки нічого не говорити, спершу поїхала в Київ до нотаріуса, про все дізнатися.

Їхала я зі своїм нареченим Максимом. Він новині про спадок не дуже зрадів, але мене підтримав:

– Дивись, якби проблем більше не було від цієї квартири..

– Максиме, ти чого? Сам же мріяв в майбутньому до столиці перебратись. А тепер бачиш, у нас квартира буде.

– Так..Але я сам хотів. А тут виходить, на все готове прийдемо?

Я знизувала плечима. Не розуміла, чому він так скептично налаштований.

Нотаріус швидко оформив нам усі документи, привітав і запропонував поїхати подивитись на мою нерухомість.

Квартира була на Новопечерських Липках, доволі престижний район. Третій поверх, чудовий вид з вікна. Простора, з високими стелями й величезною кухнею. Я закохалась в це місце. У порівнянні з нашою ця квартира здавалась мені палацом.

Я не могла повірити, що вона тепер моя. Ми з Максимом усю дорогу назад додому уже будували плани. Як ми туди переїдемо, найдемо роботу, як все облаштуємо..

Але як тільки я опинилась вдома, моє піднесення змінилось на розчарування.

– Слухай мене, цю квартиру у Києві ти продаси. Це не обговорюється! Ані теж потрібно придбати житло. Якраз вистачить вам на дві квартири у нашому місті. Для тебе однієї такі блага — велика честь! Та і бабця категорично проти, щоб ти жила в його домі! Ми так вирішили на сімейній нараді — заявив мені батько.

Я аж оніміла від цих слів. 

– А мене на цю нараду забули покликати чи що? Про мої плани ти не хочеш спитати? Я цього літа, якщо ти не забув заміж виходжу? 

– Не кричи! Аня засмутить ще більше. Вона і та два ні ходить і плаче через те, що дід тобі спадок залишив, а їй ні.

Тут я вже не витримала. Я висловила батькам увесь свій біль та образу, яка назбирувалась протягом усього життя.

– Аня й Аня! І більше нічого не чути. Зажди й всюди вона! А про мене хтось колись подумає в цьому домі чи ні? Завжди вона хороша, а я погана! Чому так?

Словом, того вечора ми багато чого наговорили один одному. Не найприємніших речей. Я зібрала речі й поїхала до Максима.

Ось уже третій місяць мама надзвонює мені та наполягає продавати квартиру. Батько не спілкується зі мною. Сестра ненавидіти почала. І навіть бабця сказала, що якщо я не зміню свого рішення, то можу більше до неї в гості не приїздити.

Мене підтримує лише Максим, бачить, як мені важко. Але він не тисне на мене. Розуміє, що я сама повинна вирішити, що робити. А я вже замучила себе думками, я зробити краще?

Плюнути на всіх і жити у своє задоволення у прекрасному місці чи продати квартиру і розділити гроші, але упустити свою мрію?

Що б ви порадили дівчині?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *