25 Квітня, 2024
Лікар ошелешив запитанням. Цікавився, чи син у нас всиновлений. А я й гадки не мав, яку таємницю від мене приховувала дружина

Лікар ошелешив запитанням. Цікавився, чи син у нас всиновлений. А я й гадки не мав, яку таємницю від мене приховувала дружина

У житті буває всяке, але не з усім ми можемо змиритися. Словом, влип у подібне і я.

Зараз мені 34 роки. Жонатий. Маю дружину Софію. Разом ми вже 14 років. У нас двоє дітей. Сини 8 та 2 років. Дітки у нас домашні, спокійні. Але моя дружина завжди наполягає на тому, що їй потрібна соціальна адаптація. Тому минулоріч ми вирішили відправити сина у табір. Там працює наша знайома і вона погодилася приглянути за дітками. Мовляв, із синочком точно вже буде гаразд, бо вона вже не перший рік організовує подібне дійство. Але для цього треба було пройти медогляд, здати всі аналізи, у тому числі на групу крові. Міри безпеки, так би мовити. Зрештою, я не бачив нічого дивного, адже це нам путівка дісталася в половину ціни. Інші ж віддали за неї чималеньку суму.

Так я зрозумів, що і своєї групи крові не пам’ятав, не те щоб знати синову. Пам’ятав тільки, що в дружини третя. Коли ми пішли з Андрієм до поліклініки, він здав аналізи і нам сказали, що в нього перша група крові. Вирішив і свою перевірити, щоб знати точно. Виявилося, четверта. Помітив, що лікар занервував. Спершу казати не хотів, а тоді поцікавився, чи син у нас всиновлений. Я в ступорі. Цікавлюся, з чого це він такі висновки робить. Кажу, що син наш рідний.

Тоді лікар мені й пояснив, що неможливо, аби в матері з третьою і в батька з четвертою була дитина з першою групою крові. Я насторожився. Уже зрозумів, що щось від мене в цій сім’ї приховують. Взяв адресу поліклініки, у якій можна було зробити тест ДНК. Вирішив сам у всьому розібратися. Опісля взяв жуйку, викинуту сином і кілька своїх волосин. Я був готовий повірити в будь-що, але не в її зраду, завжди вважав, що у нас найміцніша і найдружніша сім’я. Навіть приводів для ревнощів не було. 

Думав, можливо у пологовому будинку переплутали дітей. Хотілося вірити у краще. Словом, батьком дитини я справді не був. Це мене ранило.

Вирішив ще й для другого сина зробити тест ДНК. Цей точно мій. Сумнівів уже не було. Далі була серйозна розмова з дружиною. Я навіть не знав, з чого б це почати. Важко було говорити про таке, бо я до нестями кохаю свою Софію.  

Андрій все-таки поїхав до табору. Молодшого сина ми відвезли до бабусі з дідусем. Тоді я про все й розповів жінці. Про аналіз, про ДНК, і про те, що я знаю правду. Бачу, Софія побіліла, розплакалася. Довго мовчала, а потім все-таки розповіла мені правду. Сказала, що для неї самої це новина та удар. Мовляв, була переконана, що дитина від мене. Далі ж дала відповіді на всі мої запитання і це, повірте, розставило крапки над і.  

Колись у мене був друг Сергій. Ми з ним дружили з 5 класу. Сиділи за однією партою, дозвілля проводили разом. Після випуску обидва вступили до одного університету, але на різні факультети я сам зміг відкупитися від армії та допоміг це зробити знайомому. Словом, були, мов брати.

І ось одного вечора ми вирішили пройтися паком. Навчалися тоді на другому курсі. Ну і примітили двох симпатичних дівчат. Розговорилися, почали залицятися і по жеребку мені дісталася струнка білява дівчина спортивної статури Софія, а йому худенька брюнетка Марія. Через рік у нас із Софією відбулося весілля, Сергій та Марія були свідками, а ще через пів року ми гуляли на їхніх заручинах. 

Ну і тепер до самої суті. Того злощасного дня я поїхав у відрядження. Перед самим від’їздом ми з дружиною посварилися через нісенітницю, але злилися одне на одного сильно. А через тиждень, повернувшись із відрядження моя Софія кинулася мене зустрічати, обіймати, цілувати, без кінця повторюючи: «Пробач, вибач». Я вирішив, що це через ту сварку, тож не звернув особливої уваги. Далі було примирення через ліжко, а потім мені повідомили, що наступного дня після мого від’їзду Марії стало погано через хворобу і вона втратила дитину, викидень був з ускладненнями і лікарі сказали, що дітей вона більше не матиме.

Тиждень моя Софія ходила пригнічена, а ще за кілька днів повідомила мені, що сама вагітна. Я зрадів і водночас дуже переживав за становище друзів. Після того, як Сергієву жінку виписали з лікарні, мій друг вирішив переїхати до іншого міста. Виправдовував це тим, що через те, що трапилося, їм потрібно змінити атмосферу. Зі мною він спілкувався сухо, нервово та похмуро. Коли дізнався про вагітність Софії, тільки буркнув: «Вітаю». І ось тут правда й спливла. Того дня, коли Марію відвезли на швидкій, вони обоє поїхали з нею, і були в лікарні. А коли їх звідти випроводили, то Сергій був настільки розбитий, що його не можна було залишати самого. Софія теж переживала за подругу і через сварку зі мною. Так вони залишилися вдвох. Загалом, ніч вони провели разом. 

Це був єдиний раз, коли вона мені зрадила.

Після цього друг і вирішив поїхати якнайдалі. Відчував провину. А Софія вирішила нічого мені не казати. Хоча казала, що також відчувала величезний сором перед подругою та переді мною. Словом, дружба скінчилася.

В іншому місті мої знайомі вдочерили дівчинку. Ми після цього бачилися ще кілька разів, але особливого спілкування між нами не було. 

Після такої правди я вирішив не палити всі мости одразу. Ставлення до друзів, ясна річ, у мене змінилося. Але коханій я пробачив. Чому? Бо відчував, що вона мене також любить. І спільне життя це не раз доводило. А помилитися може кожен. ТА й не бачу сенсу через стільки років руйнувати сім’. Зараз у нас уже все гаразд. Ми виховуємо діток, маємо спільне майно. Так що без своєї Софії я жити не зміг би. А щодо Андрія, я його виховав, як свого. Та й вважав рідним. Сама ж жінка не думала, що від одного разу можна залетіти, тому народила чужу дитину не навмисне. 

Із Сергієм складніше Його пробачити було важко. Але видно, що людина покаялася. Не впевнений навіть, чи знає мій друг про те, що дитина від нього. Можливо, здогадується, а, може, і ні. Пропонував дружині все розповісти Сергієві. Вона проти. Навіть чути про це не хоче. Вважає, що це зруйнує 2 сім’ї. Частково я її розумію, тому не наполягаю. Та й є побоювання, що друг захоче забрати у нас дитину, адже рідних малюків у нього немає. Крім нашого Андрійка.Тепер мені хочеться забути все, як страшний сон. Але це дуже важко. Що буде далі, гадки не маю. Але хочеться вірити в краще.

Чи схвалюєте вчинок чоловіка?

А ви змогли б залишитися в сім’ї після зради?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *