19 Червня, 2024
Коли потрібно було дивитися за хворою лежачою бабусею,поки я заробляла гроші в Італії, то ніхто не мав на це часу. А тепер, коли ділились маєтки, то вся сім’я була в зборі Hand of Grand mother, rest in hospital. Close up of IV Drip on a patients hand. http://www.istockphoto.com/stock-photo-6807699-iv-drip.php?st=a812f96 http://www.istockphoto.com/stock-photo-274687-iv-drip-in-patients-hand.php?st=a812f96

Коли потрібно було дивитися за хворою лежачою бабусею,поки я заробляла гроші в Італії, то ніхто не мав на це часу. А тепер, коли ділились маєтки, то вся сім’я була в зборі

В середині 2000-х був період, коли жінки з нашого села масово почали виїжджати на заробітки в Італію. Я теж думала, але боялась, бо у мене двоє дітей, що ходять до школи, а виховувала я їх сама. З чоловіком розлучилась вже давно, коли зрозуміла, що він замість того, щоб гроші приносити до хати, виносить їх і прикладається до чарки.

– Краще вже ніякого чоловіка не мати, ніж такого! – говорила вона.

Коли я вагалась чи їхати і з ким дітей залишити – вона теж мене підтримала.

– Я дітей доглядатиму і за господарством дивитися буду. Їдь і не переживай за нас.

Так і вирішили. Мама вдома була за головну, а гроші на проживання я їм висилала. У нас була маленька хатинка. Ми вирішили її добудувати і зробити ремонти. На це я і відкладала кошти.

А потім діти закінчили школу і їм потрібно було оплачувати навчання. Я хотіла, щоб вони мали вищу освіту і не скиталися по заробітках, як я. Хотіла для них кращого життя.

Першою заміж виходила донька. Їй на весілля я подарувала 10 тисяч євро, які вони доклали з чоловіком до покупки квартири.

Через два роки і син собі пару знайшов – йому теж дала таку саму сумку, щоб ніхто не ображався. Його дружина вже мала власне житло, тому вони вклали гроші в покупку машини.

Так і розійшлись всі гроші, які були мною зароблені. Останніх півтора року я відкладала їх собі на майбутнє. Адже я розуміла, що рано чи пізно я повернуся додому. Тож мені потрібно буде на щось жити. Так би мовити, збирала на старість. 

Ну і дещо мамі пересилала, оскільки її пенсії було мало для життя. А тим паче коли вона хворіти почала. На таблетки йшло багато грошей. В якийсь момент їй зовсім зле стало. Вони не могла підійматися з ліжка. Їй потрібен був цілодобовий догляд.

Я думала, що виховала дітей належним чином. Попрошу їх подивитися за бабусею  і вони без питань згодяться.

– У нас своє життя. Як ми можемо все перекреслити і на невідомий термін з бабою сидіти? – сказали вони.

Мені довелось шукати інші варіанти. Подзвонила до сусідки Катрі. Вона, як я знала, сиділа з дітьми і була без роботи. Без роздумів вона погодилась сидіти з моєю мамою за невелику платню. Катря – жіночка хороша. Мама її знає і любить. Тому таке рішення було найкращим.

Я приїхати тоді не могла, бо нізвідки було б брати гроші. А розходились вони зі швидкістю світла… Розуміла, що в Україні я стільки заробляти не зможу. То таблетки, то лікарю, то медсестрі… Най Бог милує.

А цього року на початку літа матері не стало. Я приїхала, що поховати, як годиться. І діти мої були. То все часу не мали, бабцю навідати, але от він і знайшовся.

Крутились біля мене, все думали, як про будинок розпитатися, кому ж він залишиться?

А я довго не думала. Я їм нагадала, як вони бабусю доглядали і сказала, що собі такого догляду не хочу.

Син мовчав. А дочка, коли зрозуміла, що я не жартую, почала ще й огризатися.

– Як ти нас так напризволяще кидаєш! Мамо, ти подивись, що зараз в Україні робиться! Дай хоч якусь 1000 євро, бо ми скоро їсти не будемо мати чого!

– Дам тобі 100. В честь твого прийдешнього дня народження. Як подарунок. А більше ні на що не розраховуйте. Я за вас і так ціле життя думала. 

От так, я з важким серцем їм це говорила. Але водночас розуміла – так правильно! Вони дорослі – повинні навчитись самі давати собі раду. Все, що я могла дати – я їм дала!

Чи підтримуєте ви позицію жінки в цій ситуації? Чи вона повинна і далі дітям допомагати?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *