25 Липня, 2024
За 16 років в Італії мене ніхто не чіпав. Але коли тітка почула, що я найняла мамі помічницю – щодня телефоном рвала і метала в мене словами

За 16 років в Італії мене ніхто не чіпав. Але коли тітка почула, що я найняла мамі помічницю – щодня телефоном рвала і метала в мене словами

Я подумала, що це не така й погана ідея, адже моїй Марічці б не помішала своя квартира, а мама за той час могла за нею приглянути, бо її село знаходиться зовсім поруч.

Поїхала я працювати до Італії. Доглядала старших людей, а деколи й прибирала в готелях, різне було. Та мені вдалося заробити дочці на квартиру і частину весілля

Минуло цілих 16 років, поки я тут. Мама давала собі раду і наче здоров’я не підводило, але останній рік їй стає все гірше.

Я одразу приїхала, повезла маму до лікарні і оплатила все лікування. Але через роботу не могла залишитися з нею довше. Хвороба наче відступила і я поїхала.

Через кілька місяців дочка ошелешила новиною, що їде жити в США. Їй і Роману дали Зелену карту, тож вона не думаючи зібрала речі. Вони разом з чоловіком вирішили продати куплену мною  квартиру, щоб мати якісь фінанси освоїтись у чужій країні.

А я продовжувала працювати в Італії, мені тут подобалось, я знайшла нових друзів і обожнювала їздити до моря. Подумала добути до італійської пенсії й спокійно повертатись, щоб вдома вже не працювати.

Але мамі знову стало дуже погано. Я приїхала, все по колу: дорогі ліки, обстеження і стаціонар. Ой, я тоді так багато плакала і молилася, щоб мамочка ще одужала. Коли її таки виписали я видихнула з полегшенням. 

Однак залишати її на одинці було надто небезпечно. Здоров’я геть кволе, сил мало і потрібно, щоб хтось їсти зварив і прибрав. Тож я довго не думала і запропонувала її сусідці роботу – приглядати за мамою, а я платитиму їй щомісяця по 5 тисяч.

У селі не всі можуть мати додатковий дохід, а я вважаю, що моя мама ще не зовсім важка у догляді. Пані Оля радо погодилась і щодня звітувала мені про стан матері. Я продовжувала оплачувати ліки і вітаміни.

Тішило одне – мамі щоразу ставало краще. Але коли про цю ситуацію з сусідкою дізналась мамина рідна сестра Діана я була шокована:

– Ти на кого рідну матір лишила? – кричала вона телефоном

– Як на кого? На пані Олю, а що? 

– А нащо їй рідна дочка? Ти що не можеш сама приїхати і глядіти за матір’ю? – тітка не переставала фиркати до мене.

– Ні, не можу! Я б тоді давно була біля неї! Я не розумію чому ви так злитесь на мене? Я хіба заслуговую на це?

– Мої діти ніколи мене не лишать на чужих! Шкода мені сестри, вона стільки добра людям зробила, а тепер і помре на самоті!

Я не витримала більше її слів і кинула трубку. Невже я дійсно така погана дочка? Я ж наче стараюся допомогти й хочу, щоб біля мами хтось був. Але ми двоє не проживемо на мою і її пенсію! А до італійської мені ще кілька років потерпіти.

Тепер я мало не щодня вислуховую від тітки яка я погана дочка. Цікаво те, що вона ще навіть ні разу не провідала свою сестру і сама не згодилась приглянути за нею! Зате як сміє виступати до мене! 

А що ви думаєте з приводу цієї ситуації?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *