29 Травня, 2024
Дозволила мамі пожити у себе. Виявилося: диван у нас незручний, у шафі місця мало, усе стоїть криво-косо і їй заважає

Дозволила мамі пожити у себе. Виявилося: диван у нас незручний, у шафі місця мало, усе стоїть криво-косо і їй заважає

Зрештою, трапилося все через мого брата. Він хотів свою справу почати, але щось пішло не так. І через деякий час цей горе-бізнесмен залишився з нічим. Він набрав кредитів і тепер у нього вимагали повернути всі борги. Ясна річ, таких коштів у нього не було. Мати кинулася допомагати синові. Щоб розплатитися з усім продала власну квартиру. Залишилася без даху над головою, зате син на волі.  Прикра історія, але нічого з цим не вдієш. 

Гроші, що залишилися, мам віддала Романові. Він поїхав з нашого міста і десь в області купив собі маленьку однокімнатну квартиру. Відтоді ми з ним не спілкуємося. Він обіцяв забрати матір до себе через кілька місяців. Мовляв, підзаробить і тоді віддячить їй за все

А поки вирішили, що ненька буде в мене.

Я не дуже тішилася такому рішенню, але вибору навіть не було. Довелося взяти матір до себе. 

Спершу я порадилася з чоловіком. Він погодився. Начебто всі адекватні, дорослі люди. Зрештою, ми з коханим і так постійно на роботі. Та й сама ситуація тимчасова. Тож підстави ніхто не чекав.  А дарма.

Ми разом живемо менше, ніж три тижні. Зате в домі коїться справжній жах. Я не впізнаю рідну матір. Усе її не влаштовує, усе їй не те та не так. Меблі, квартира, навіть посуд – це вагомі причини для мами почати серйозний скандал. Постійно ходить зла та похмура. Часом не розмовляє навіть з нами. А ми й причини не знаємо.  А нещодавно дізналася від сусідки, що вона всім жаліється, як їй у нас погано.

Єдине, з чим я можу погодитися, квартира у нас і справді тісна трохи. Але ж і розрахована вона не на 3 покоління. Маємо невелику спальню та з’єднану вітальню з кухнею. Там ми й постелили мамі. Все одно ж тимчасово. Інших варіантів і не було. Поставили себе на місце мами і прийняли її, як нормальні люди. Дали все необхідне. Але їй і того мало. 

Так само немає інших родичів, до кого могли б відвезти маму. Брат поки виконувати обіцянки не поспішає. 

Після першого тижня я навіть з полегшенням видихнула. Тоді все було так просто та легко. А далі маму ніби підмінили.

Вона почала скаржитися буквально на все. Особливо диван їй був незручним. Зібралися з чоловіком. Поїхали купувати ортопедичний матрац. Думали, на цьому скарги закінчаться. Але це був тільки початок. Тепер вчепилася до шафи. Їй там, бачите, мало місця. Хоч би в комоді їй ящик запропонували. І взагалі все їй криво і косо, усе заважає. І що далі, то більше нервів та образ. Вкінці взагалі образилася на нас через те, що ми  виселили її на кухню. А куди ще ми могли її примістити? З нами у спальні? Така дивна, чесне слово! 

Також вона все довкола переставляє, наводить порядки. Я потім по пів дня речі свої шукаю. Також зіпсувала нам плиту електричну. Впустила на неї кришку і та розкололася.  А винні вийшли ми. Мовляв, кришки купили дивні от вони й не підходять! Випрала в машинці білі сорочки з новим блакитним рушником. Мусила все викидати потім. Спалила мультиварку. Тепер чекаю, що вона нашу квартиру взагалі затопить. 

І що їй скажеш? Старша жінка. Голос на неї не підвищиш. Хоча поводиться, як мала дитина!

Щоб менше перебувати з нею в одному приміщенні, я після роботи іде з чоловіком у кафе. Там ми вечеряємо та проводимо час у спокої. А потім знову повертаємося в те пекло скандалів. Але й це мамі не подобається. Дорікає нам тим, що грошей немає, а ми по ресторанах ходимо. Так само з новим одягом та взуттям. Мама злиться, не розмовляє з нами цілодобово, бо ми марнотрати.

Я вже сильно втомилася. Бачу, що й чоловік з останніх сил тримається. Я б такого від свекрухи не терпіла. Тому коханий у мене – свята людина. Кілька днів тому нарешті сказала мамі, що так не годиться. У нас тут не готель європейського рівня й догоджати ніхто нікому не збирається. Коли вона просилася до нас жити, то ніяких умов не було. Зрештою, ми нікого не тримаємо. 

Знову розізлилася. Зібрала речі. Тепер живе у подруги. Розповідає всім, яка я безсовісна.

Я намагалася додзвонитися до неї. Але вона не відповідає. Якось перетнулася з нею на вулиці. Сказала, що годі вже цирк влаштовувати. А вона мені: “Немає у мене більше дітей.”

Чоловік мене заспокоює. Каже, що вона — доросла людина, сама розбереться. Ми їй нічого поганого не робили. Тож і винними почуватися не повинні. Але мені якось ніяково. Серце болить. Усе ж таки рідна мати. Скільки ж так триватиме? 

Я й гадки не мала, що ось так все скінчиться. З мамою завжди було важко, але до подібного не доходило. Може, це вік узяв своє. Не знаю. Словом, зараз усе дуже заплутано. Не знаю, що робити і кого просити про допомогу. Говорити з нею намагалася – не помагає. Від брата нічого не чути. А просто так це залишити теж не можу. 

Що порадите в такій ситуації?

Фото взято з вільних джерел

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *