25 Липня, 2024
Втекла з Харкова до рідної хати на Рівненщину. Хто ж знав, що хлібом-сіллю мене ніхто й не збирався зустрічати

Втекла з Харкова до рідної хати на Рівненщину. Хто ж знав, що хлібом-сіллю мене ніхто й не збирався зустрічати

Як тільки я вийшла заміж за Дмитра — одразу переїхала до нього в Харків. Ми жили в затишній квартирці в самому центрі міста. 

Мені тут дуже подобалося. Попри те, що я сама з Рівненщини — чужою себе зовсім не відчувала. 

Хто ж знав, що 24 лютого моє життя перевернеться з ніг на голову?!

В Харкові одразу було неспокійно, тому чоловік змусив мене зібрати речі і разом з маленькою донечкою втікати до батьків. 

Мені не хотілося з ним розлучатися, але заради дитини це довелося зробити. 

Я їхала до батьківського дому з надією на те, що зможу тут побути в безпеці і спокої хоча б трохи, а там, гляди, все втихне. 

От тільки я й припустити не могла, як мене зустрінуть рідні…

Річ у тому, що в батьківській хаті давно живе сестра зі своїм чоловіком та сином. Вони переїхали туди, як тільки батько помер. Страшно було маму саму залишати, та й з господарством допомагати треба було. 

Чоловічі обов’язки повністю на себе взяв Василь, тому й почувався повноправним господарем хати. 

Ще перший тиждень Оленка з швагром намагалися вдавати, що раді моєму приїзду, але з кожним днем вони ставали все похмуріші і похмуріші. 

А як інакше? Їм довелося виділити мені окрему кімнату, а самим тіснитися в маленькому залі з синочком. 

Через кілька місяців між нами з сестрою мало іскри не літали. Мама, звісно, намагалася якось згладити ситуацію, але все марно. 

Не помітила я, як швидко настала осінь. 

– Дарино, на дрова треба скинутися. Якщо ти тут плануєш залишатися на зиму, то всю хату доведеться опалювати. Сама розумієш, в яку копієчку нам все це обійдеться, — сказала сестра. 

– Я все розумію. Не треба нічого пояснювати. 

Віддала тоді останні гроші, які привезла з собою на “чорний день”. Роботу в селі я так і не знайшла. Дмитро нам надсилає майже всю свою зарплату, але його компанія зараз не в найкращому становищі, тому тих коштів заледве на їжу вистачає. 

Мені дуже соромно, що через мене Олені доводиться жертвувати своїм комфортом і сімейним щастям, але нам з Надійкою більше нікуди піти. Хоча подруга давно запрошує мене до Польщі.

Може й справді? Взяти і поїхати з дитиною за кордон?! Але ж там, мабуть, теж несолодко. 

Що ж мені робити?

Як би ви вчинили?

Напишіть нам у коментарях на Facebook

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.

Усі фото в статті є ілюстративними.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *