– Ти в паспорт дивилася, на коли тобі вже заміж виходити? Ні, сестричко, я тебе не картаю, просто не хочу щоб ти прийняла рішення, про яке сама ж і будеш шкодувати, – Марта робила вигляд, що дбає про сестру, хоча… Продовжити читання →

Я їхала з медичного центру, сповнена радості. Щойно спеціалісти підтвердили: я при надії! Сім років ми з Тарасом мріяли про дитину, витримували невдачі, але я не втрачала віри. І ось — диво сталося. Я уявляла, як розповім Тарасу, як ми… Продовжити читання →

Захворіла теща, через тиждень її не стало. Забрали тестя до себе, добре місце є. У тещі був пес, просто чорна кудлата дворняга. Забрали і його собі на горе. Все гризе, дітей прикушує, на мене огризається, гадить. Викликав кінологів, грошей давав… Продовжити читання →

Як то раз, бувши на зміні, я випадково почув телефону розмову мого колеги. Він відчайдушно намагався щось віддати, супроводжуючи криками: – Та заберіть його куди хочете, та робіть із ним що хочете, хоч приспіть, задовбав він мене! Мені стало цікаво,… Продовжити читання →

Андрій увірвався в квартиру, кинувши двері і, не знімаючи куртки, швидким кроком попрямував до дружини. — Що це таке? — в його голосі звучало щире обурення. — До мене прийшов штраф. З Рівного! Я ж у відрядженні був! Хто їздив… Продовжити читання →

— Ти спеціально це зробила?! — закричала дружина Слави. — Заздриш, що я перша народила! Але у мене дочка, а ти, значить, спадкоємця народжуватимеш?! Все розрахувала, гадина! Олена остовпіла. — Марі, заспокойся! Що ти кажеш? — першою відреагувала свекруха Олени…. Продовжити читання →

– Чесно! Набридла вже ця твоя тітка, гірше за парену редьку. Що ти її пускаєш, та ще й годуєш? Довго вона у нас вештатиметься? Костянтин вийшов із кімнати, коли Лариса Андріївна вже пішла. Сидів до останнього, вдавав, що дуже зайнятий…. Продовжити читання →

Дванадцять років Зіна була рибкою, зайчиком та кицею. А тут як то несподівано для себе вона дізналася, що схожа на квочку, не слідкує за модою, а ще прісна, сільська та немолода. А Зіні лише 32. Все це їй сказав Аркадій… Продовжити читання →

– Ну що, Марино, замовляй кафе, ювілей один раз у житті! – весело скомандував Ігор, розкладаючи на столі рахунки з банку. – П’ятдесят років, як не як! Треба як слід відзначити. Марина зітхнула. Вона була не з тих, хто любить… Продовжити читання →

– Та не хвилюйся ти так, Марічко, я ж казала: хату в місті – Оксані, а дачу – вам із Тарасом. І справедливо, і по совісті, – казала мати, перекладаючи банки з-під варення в коробку. Марічка кивала. Ну, якось неприємно,… Продовжити читання →