Коли це все сталося, то мама мені сказала, що це все через те, що я швидко пробачила чоловіка. – Треба було почекати аби він заслужив прощення, а не отак зразу – добре, приходь назад. Але я вас питаю – хіба пробачити легко? Чоловік мені сказав, що я після другої дитини дуже змінилася, вже не та, […]
Галя поїхала в Італію, коли доньці Іринці виповнилося п’ять. Чоловік, Василь, тоді лишився з дитиною вдома. Обіцяв: – Я все витримаю. Головне – щоб ти не плакала там. – Та я ж на рік, Васю. Зароблю трохи, повернуся. Ми хату підлатаємо, Іринку в садок гарний, на море поїдемо. Минуло не рік – сім. Якось непомітно. […]
У нашої мами троє дітей, але якось так вийшло, що для неї завжди був один – улюблений. Іван. Наймолодший. І найжалібніший. Усі його недоліки – прощалися. Усі його прохання – виконувалися. І якщо я чи старший брат ще могли почути: «Не зараз», або й просто «ні», то Іванові вона й останню банку варення віддавала. Ми […]
Мама знову напилася. Це Славко зрозумів коли побачив відкриті двері. І на роботу знову не пішла, отже грошей на їжу не буде. У магазині вже в зошит не записують більше, надто багато винні. Славко зітхнув і переступив поріг. У хаті все лежало на підлозі. Мати теж до ліжка не дісталася. Окрім порожньої пляшки та фольги […]
Я не знаю, на що образилася моя кума Настя, але, даруйте, у неї шестеро дітей! Я прямо сказала їй на новорічні свята, щоб більше не приходила до мене з усіма ними відразу! Ну от просто не брала всіх шістьох, і все! Нехай бере трьох, а решту залишає вдома – з чоловіком, з бабусею, з нянею. […]
Вже кілька місяців мама чоловіка не торкається в нашій квартирі ніякої їжі, жодних моїх страв чи запропонованих їй напоїв. І я не знаю, як це виправити, як свою вину загладити. Хоча й вина моя умовна, я ж не навмисне! Я навпаки в той день старалася, готувала все, що люблять мої рідні й свекруха зокрема – […]
— Що ти мовчиш, Геннадію? Аліменти майже шість років платив, виходить за чужу дитину? Я це так не залишу, ти промовчиш, а я до суду піду. Так і скажу Вальці: «Поверни аліменти». Вона стільки років від нашої сім’ї тяжко зароблені кошти відривала, дітей наших оббирала, а ти мовчиш? Геннадій усе ще м’яв руки в кишені. […]
– Ось тут диванчик на кухні зручний є, я думаю, що кілька днів ти зможеш тут заночувати, – спокійно мені каже син. Я промовчала, бо була дуже втомлена з дороги, адже приїхала додому у відпустку під самий Новий рік, довго стояли на кордоні, я замерзла, хотіла прийняти душ, та і їсти хотіла, тому не стала […]
Треба щось робити, адже вона зранку нічого не їла… Настя, відкрий, ну хоч на хвилиночку… — Мамо, марно, нічого не допомагає, може, швидку викликати… — Аня, заспокойся, треба поговорити з нею…. — Як поговорити? Вона ж не відкриває, уявляю, скільки сліз виплакала… бідна дівчинка… Три жінки, виснажені ситуацією, приречено дивилися одна на одну біля дверей […]
Образ грубого чоловіка часто спливав перед очима Марії перед сном. Коли вона переверталася і не могла заснути через гнів і почуття безсилля. Образ хотілося стерти. Зробити так, ніби його ніколи й не було. І ось тепер чоловік із кошмарів стоїть перед нею і доброзичливо посміхається. У її квартирі. Простягає торт, симпатичний букет і вже по-хазяйськи […]