admin

– Мамо, я через цю вашу хату моря не бачила. Доки ти плануєш мовчати? Невже ця тотальна економія ще тебе не замучила?, – сказала мені дочка, коли я сказала, що не маю грошей, щоб йти на хрестини до онучки, які вони запланували зробити в дорогому ресторані. Чоловік в той час замовив вікна пластикові, бо дерев’яні … Читати далі

Зовиця Віка завалилася без гостинця навіть на мою кухню і завела стару пісню: я ледарка і нікудишня мати. Ні, звичайно, в обличчя вона мені цього не каже, а лише натякає, заявляючи з зітханнями і охами: – Ні, Оленко, ніколи  мені тебе не зрозуміти, як тобі спокійно спиться, коли в тебе не нагодовані діти бігають! А … Читати далі

Я відчинила двері до своєї квартири, зробила крок і відразу ледь не спіткнулася об щось. «Що це тут під ногами?» – подумки вигукнула я. Але вже наступної миті я зрозуміла, що до чого: – Мамо, ти тут? З кімнати визирнула моя мама. – Так, Оленко. Прийшла щойно. – А чому ти додому не поїхала? Мати … Читати далі

– Знаєш, мам, – зам’ялася Христина, – не хотіла тобі говорити … Але я не можу спокійно дивитися, як тебе обманюють! – Ти про що? – відволіклася від серіалу Марина. – Хто мене обманює? – Твій новий чоловік! – заявила дівчина і завмерла в очікуванні реакції від матері. – Дочка, ти чого? Сонечко голову нaпeклo? … Читати далі

Хату баби Ліди всі в селі знали — стара, але міцна, з порепаними віконницями і вицвілими рушниками на стінах. Піч у тій хаті була ще з дідівських часів, велика, тепла, завжди біла, підмальована крейдою. Біля неї вчилися ходити і її діти, й онуки. А тепер — пусто. Ліда жила сама вже третій рік. Син — … Читати далі

Надія витерла руки об фартух і виглянула у вікно. Ранок був свіжий, трохи вологий після нічного дощу, і пахнув мокрою землею та вітром. Сьогодні була субота — день, коли ніби й можна відпочити, але якось не виходило. За останні пів року вона звикла жити по-іншому. Самій. Тихо. Без зайвих слів. Без чоловіка, без дорослих дітей, … Читати далі

Марія була з роду травниць. Її бабця лікувала зіллям ще до війни, мати — при Союзі, а вона — вже у незалежній Україні. У селі Горицвіт її всі знали: і старі, і малі. Казали, що в неї “око сильне” і “слово тяжке”. Її хата стояла недалеко від Журавлиної балки — місця, яке селяни оминали. Кажуть, … Читати далі

Домка жила на самісінькому краю села Чорнобривці. Хата її стояла під лісом, мов відрізана від усього світу. Вона була вдовою з трьома дітьми, і щоранку, ще до співу півнів, ішла на поле. Її руки були в мозолях, обличчя — в зморшках, але очі світились вогнем, який не згас навіть після всіх її втрат. Чоловік загинув … Читати далі

Ганна прожила все життя в селі Лозівка, в невеличкій хаті під очеретом. Її називали «святою» — не тому, що вона ходила до церкви щонеділі (хоч і ходила), а тому що завжди була спокійна, лагідна, мов тиха вода. У молодості вона закохалась у Петра — бідного хлопця з сусіднього хутора. Вони кохалися мовчки: він приносив їй … Читати далі

Мотря жила в селі Берестівка, у хаті, яку збудував ще її дід. Вона була вольова, вперта і горда — з тих жінок, що кажуть «сама справлюсь» і справді справляються. У неї була донька — Зоя, єдина, пізня дитина, яку Мотря народила у 42 роки. І з якою у неї було одвічне — як то кажуть … Читати далі