Мовчки встала і закрила клас зсередини. Обвела поглядом притихлих через її грізний вигляд дітей, і твердо сказала: — Встаньте ті, у кого хоча б раз плюнув Рома. Встали практично всі. — Ми не раз говорили, що це дуже неприємно, огидно, але він нас не слухає. Я думаю, він просто нас не розуміє. Зараз ми всі разом йому пояснимо

Цей випадок стався в школі ще в далекому 1986 році. Свідки, а це були діти восьми років, нікому нічого не розповіли, тому розголосу історія не набула. І навіть батьки, які, найімовірніше, дізналися про те, як це було, претензій до вчительки не висували. Ніхто. А дізналася я про це від самої вчительки. Її все життя терзали … Читати далі

Як я виходила заміж знову, я взагалі не пам’ятаю, все відбувалося, як уві сні. Другий чоловік, Олександр, був старший за мене на двадцять шість років. Він був компаньйоном вітчима Петра. Це тепер я зрозуміла, що неспроста я втратила першого чоловіка і дитину

Віра озирнулася на матір, та спокійно сиділа на вокзальній лавці й роздивлялася перехожих. «Я куплю тобі пиріжок із чаєм», – збрехала вона й пішла, сама завернула в бік вбиралень і вибігла через інший вхід, там, де був вихід на платформи. Усе йшло за планом, у цьому місті Віра була проїздом взимку і встигла вивчити всі … Читати далі

Та я за ці 2 тижні думала, що розорюся з такими гостями, або з розуму зійду! Не повіриш, так набридло вже, що сил немає! Кожному окремий сніданок, один кашу не їсть, інший яйця не перетравлює. З обідом теж мудрую, губи дуємо, те не їмо, це не хочемо. Курка їм жорстка, свинина – жирна

— Ну що, Оленко, поїхали твої гості? — І не кажи, Лідо, слава богу, поїхали. Та я за ці 2 тижні думала, що розорюся з такими гостями, або з розуму зійду! Не повіриш, так набридло вже, що сил немає! Кожному окремий сніданок, один кашу не їсть, інший яйця не перетравлює. З обідом теж мудрую, губи … Читати далі

Потім усі пішли на чаювання в клас. Дітлахи принесли хто що міг для загального столу. Вчителька розливала чай із великого термоса. На столі лежали цукерки, пряники, печиво. І тут Катя дістала свій фірмовий млинцевий торт. Усі ахнули: на широкій тарілці високою стопкою височіли млинці. Вони були такі апетитні, мереживні, промазані чимось солодким

Над Катрусею в класі хлопці сміялися. Вже дуже була смішною ця дівчина: ходила на навчання з косою, завʼязаною внизу звичайною гумкою, тоді як інші шестикласниці вже робили модні стрижки, взимку приходила до школи у звичайних сірих валянках, перевзуваючись у роздягальні в змінні сірі туфельки. Жила Катя зовсім близько від школи, і виходила з дому буквально … Читати далі

Як то так, ти не дочекалася Вадима і сама сіла до вечері? Олесю, щоб це мені було останній раз, ти мене почула? Це не по-сімейному, не по-людськи. Ви сім’я, повинні разом снідати і вечеряти. Це не обговорюється, – сказала мені Ліда Семенівна таким голосом, що я ледь не заплакала. Я вже про себе в спальні проговорила, що була ну дуже голодна, бо зранку не встигла поснідати, а на роботі була “запара”

– Як то так, ти не дочекалася Вадима і сама сіла до вечері? Олесю, щоб це мені було останній раз, ти мене почула? Це не по-сімейному, не по-людськи. Ви сім’я, повинні разом снідати і вечеряти. Це не обговорюється, – сказала мені Ліда Семенівна таким голосом, що я ледь не заплакала. Я вже про себе в … Читати далі

Я знайшла вашу тисячку. Ось, бабуню, тримайте, – сказала я після привітання. – Доню, дякую тобі! Але…, – вона зупинилася, бо сльози покотилися з її очей. – Ти вже п’ятнадцята людина, яка дала мені тисячу гривень. Можна попросити тебе, прибрати цю мою записку? – Ви собі не уявляєте, яка гордість мене взяла за людей з мого будинку. Я хочу щоб про цих людей і бабусю знало якомога більше людей

Я поверталась з відрядження, де провела дві неділі. Дорога була виснажлива, а я в свою чергу, вичавлена наче лимон. Але найголовніше, що моя поїздка була продуктивною і принесла компанії, де я працюю, і мені, гарний дохід. Я відчинила двері під’їзду і ледь дотягнулася до кнопки, щоб викликати ліфт. Але, на моє здивування, він не працював. … Читати далі

Гостювала я у свахи в Парижі тиждень – ну його, я вам скажу! Вирішила собі подарунок зробити на свою голову! Приїде вона – навіть борщу не подумаю зварити! Яка там краса тих луврів і версалів, коли в тебе живіт весь час від пустоти і бурчить. Та хіба ж я могла зізнатися? Я ж вихована. А що вона мені на день народження влаштувала! Я як побачила це на тарілці – ледь зле не стало

Гостювала я у свахи в Парижі тиждень – ну його, я вам скажу! Вирішила собі подарунок зробити на свою голову! Приїде вона – навіть борщу не подумаю зварити! У всіх нас є якась мрія. Або багато мрій. Я з юних років мріяла побувати у Франції, а саме в Парижі – начиталася книжок, надивилася фільмів. У … Читати далі

— Так, — каже коханка. — Не бійтеся, торт не отруєний. Ми ж не суперниці, а сестри на нещастя. Я інтелігентна жінка, навіщо мені вас цькувати?

Сиджу я вдома. Дзвінок у двері. Відкриваю — стоїть жіночка. Ну жіночка звичайна, нічим не краще за мене і майже того ж віку. Говорить мені: — Доброго дня, можна нам з вами поговорити про Володимира? Так вийшло, що я коханка вашого чоловіка. Нормально вечір розпочався. Але знаєте, якщо людина зі мною ввічлива, то і я … Читати далі

Раїса одружувала сина. Весілля гуляли в дорогому ресторані. Свято було в самому розпалі, настав час дарувати подарунки. Раїса з чоловіком гордо підійшли до молодят та вручили пухкенький конверт. Прийшов час батьків нареченої дарувати подарунки. Вони вийшли з порожніми руками. – Ну що з них взяти. Село! – тихо шепнула Раїса до чоловіка. Свати привітали молодих, зачитали побажання. Раїса Миколаївна тільки посміхнулася. Раптом батько Каті, Андрій Борисович, діставши з кишені якусь коробочку, відкрив її і всі застигли від несподіванки

– Синку, ну навіщо тобі вона? – суворо казала Раїса Миколаївна своєму синові. – Знаю я таких, тільки й думають, як квартиру нашу привласнити. – Мамо, вона не така, вона хороша, – сперечався з матір’ю Роман. – Ми кохаємо один одного. – Ну яке кохання? – обурювалася Раїса Матвіївна. – Не кажи нісенітниці, їй квартира … Читати далі

– Іване, ти мене кинув, зрадив. Ні, навіть не так. Ти зрадив нашу сім’ю, наше кохання, наш шлюб. А ми ж вінчалися. Пам’ятаєш

– Ти себе хоч у дзеркало бачила? Іван заїхав додому на п’ять хвилин, щоб забрати дружину і їхати на корпоратив. Але побачивши її, одразу передумав. І куди він раніше дивився? Вона ж страшна! Боки звисають, усе обличчя в зморшках, і ця сукня старомодна, якісь сандалі без підборів… Зовсім не рівня тим, хто там буде, навіть … Читати далі