admin

— Хто ви така? Що ви тут робите? — Ірина з подивом дивилася на незнайому жінку, яка зустріла її на порозі їхньої з чоловіком квартири. На жінці був лише легкий халатик, яким вона намагалася прикрити пишне тіло у зухвалій спідній білизні. — Мене звати Лариса, — спокійно відповіла незнайомка, яка, побачивши Ірину, тепер навіть не … Читати далі

— Лідо, там мама сказала, щоб ти зараз не лягала спати! Коли її гості підуть, треба, щоб ти помила посуд! – сказав Стас дружині, коли вона почала застеляти ліжко. — Я не буду мити посуд за кимось! – сказала його дружина втомлено, але твердо. — У якому сенсі – не будеш? Лідо, що за дурня? … Читати далі

Остання осінь мами пахла сушеною ромашкою, євровікнами, які ніколи не відкривали через її постійне переохолодження, і тим особливим, важким запахом ліків, який надовго в’їдається в стіни. Аліна тримала її за руку — тонку, майже прозору, де вені виступали синіми ріками на карті прожитого життя. Олена Василівна вже погано говорила. Вона годинами дивилася у вікно, за … Читати далі

З похорону минуло три дні. Ірина нарешті приїхала до маминої квартири, щоб розібрати речі та віддати комусь кішку. На весь клопіт вона відвела собі термін у три дні – довше не дозволяли справи. Потрібно було повертатися у свою маленьку фірму і знову брати кермо влади у свої руки. Ірина не встигла вставити ключ у замок, … Читати далі

— Я не наймалася особистим водієм для твоєї матусі та її подруг, щоб возити їх на базар по картоплю! Це моя машина, я купила її до шлюбу. — Збирайся живіше, ми на базу їдемо. Там цукор за акцією та й картоплю на зиму брати час. Дівчата біля під’їзду мерзнуть, чекають, поки ти там вдягнешся. Різкий … Читати далі

– Все, так більше неможливо – я йду від тебе, сиди й думай про свою поведінку! – Андрій рішуче натягнув приготовлені шкарпетки та встав з дивана. Галина  закричала і вчепилася в нього. – Та куди ж ти, Андрюшенько, та як же ми тут без тебе… *** А все почалося з того, що Андрій  ставив перед … Читати далі

— Запам’ятай, дорогенька, спадщина у нас спільна, ми з мамою вже все порахували й вирішили, що продамо хату і закриємо мої борги! Ці слова прозвучали так буденно, ніби мова йшла про купівлю хліба, а не про єдину пам’ять від рідної людини. — Скільки разів тобі казати, Надійко, без мого дозволу нічого не купуй і грошей … Читати далі

Двадцять років — це сім тисяч триста дні. Або сотні спалених ранкових тостів, тисячі випраних сорочок, нескінченні компроміси та віра в те, що «ще трохи, і все налагодиться». Оля вміла чекати. Вона виросла в родині, де терпіння вважалося головною чеснотою жінки. Коли Богдан затримувався на роботі, вона гріла вечерю тричі. Коли Богдан забував про її … Читати далі

— Дімо, ти навіть не уявляєш, що сьогодні сталося в ресторані! — вигукнула вона, стрімко заходячи у квартиру й швидко скидаючи туфлі. — Уяви, до нас завітав французький критик! Без попередження! Я ледь не втратила дар мови, коли адміністраторка вбігла на кухню й повідомила про це. — І як усе минуло? — Дмитро відклав планшет … Читати далі