Мамо, відклади на хвилинку своє в’язання. Я привезла тобі дещо дуже особливе сьогодні. — Знову якісь дорогі подарунки привезла? — лагідно, трохи по-доброму пожурила її Марія, не підводячи очей від спиць. — У мене ж усе є, дитино, навіщо ти знову витрачаєш свої важко зароблені гроші? Краще б собі щось купила. — Ні, мамо. Це не просто подарунок з крамниці. Це дещо набагато більше і важливіше для нас обох. Подивись, будь ласка. Вона обережно розв’язала шовкову стрічку, відкрила мішечок і висипала на чисту білу скатертину тонку срібну каблучку з ледь помітними залишками старої позолоти. Марія миттєво оніміла, спиці випали з її рук і з тихим дзвоном покотилися по підлозі. Вона тремтячими, покрученими пальцями взяла прикрасу зі столу і піднесла її близько до вікна, де грало яскраве сонячне світло. На внутрішньому боці обручки, крізь подряпини часу, ледве виднілися дві літери, які вона сама колись дбайливо вишкрябала звичайною швейною голкою в день свого скромного весілля: «В+М». Василь і Марія. — Як це можливо?.. — прошепотіла мати, і її голос зовсім сів від хвилювання, перетворившись на ледь чутний шепіт. — Де ти її знайшла, Оленко? Вона ж зникла стільки років тому в місті…
— Ти при своєму розумі, Маріє? Продати все, залишитися голіруч у порожній хаті просто тому, що дитині забажалося вчитися у великому місті? — Ганна сплеснула руками, стоячи посеред подвір’я і заглядаючи через поріг хати, з якої виносили останні речі. Марія навіть не повернула голови в бік сусідки. Вона продовжувала спокійно, майже механічно збирати у великий … Читати далі
