Часто життя робить нам несподівані “сюрпризи”.
Я тоді тільки поступила на 1 курс до університету. З деякими одногрупниками я не була добре знайома. Однак, Олексій мені одразу сподобався, постійно жартував, всіх веселив, розповідав анекдоти. А ще жоден викладач не міг його “завалити”, бо Олексій знав всі предмети на зубок! Навіть жодної 4 у нього не було.
А потім на день студента ми пішли до спільного друга на квартиру, він влаштував гулянку, поки батьків не було. Там був і Олексій. Ми разом багато танцювали, веселилися. Потім він провів мене до гуртожитку, там і поцілувалися.
В університеті ми приховували наші стосунки, аби менше пліток чути. Але після пар ходили разом кудись гуляти на каву чи в парк, готувалися до екзаменів. Під час зимової сесії я частенько залишалася в Олексія на ночівлю, коли його мама, пані Марго, їхала в село. Звісно, мої батьки також про це не знали. Я не хотіла вислуховувати якісь дурні нотації чи моралі.
Але вже в лютому, на 2 семестрі, я зрозуміла, що вагітна. Мене дуже нудило, я бігала до туалету постійно. Голова боліла, сильно набрала у вазі. І якось я навіть не зважала, що довго затримка була. Після пар пішла в аптеку, купила тест. Думала, що то просто через нерви і мене “пронесе”. Але у туалеті я побачила дві чіткі червоні смужки.
Я про все розповіла Олексієві. І він не вигадав нічого кращого, аніж познайомити мене зі своєю матір’ю. Я розуміла, що у пані Марго може бути норовливий характер і вона точно не зрадіє, що я вагітна. Щоб налагодити “контакт”, я купила її улюблені еклери, одягла гарну сукню. Тільки, на жаль, це не допомогло
– Ага, тобто ти ось так вирішила ноги перед сином розсунути. Ти ж тут ночувала, бачила, яка квартира гарна, так?
– Ні, я просто думала…
– Що ти думала? Що залетиш і будеш на шиї у мого сина сидіти? Е ні, шановна, зі мною такий трюк не вийде. На, даю тобі гроші і йди до лікаря. Щоб я тебе біля сина навіть за кілометр не бачила!
Я зі сльозами на очах вибігла з квартири, навіть не взяла гроші. Було таке відчуття, наче на мене вилили відро помиїв та ще насміхалися. Тому за підтримкою я звернулася до батьків. Розуміла, що тільки на рідних я можу розраховувати у такій складній ситуації.
Аби уникнути сорому, я забрала документи з університету та повернулася до рідного міста. Тато поїхав закордон на заробітки, аби ми з мамою мали гроші на малюка.
Потім я народила дівчинку Богданку, вона мені була Богом дана. Після того мама все-таки наполягла, аби я здобула освіту та заочно вступила до іншого університету у Львові. Помалу я закінчувала навчання, батьки допомагали з донею сидіти. А коли я закінчила університет, то змогла влаштуватися на одну фірму помічником головного менеджера. А Олексій так і не з’являвся у моєму житті. Якось я вирішила до нього зателефонувати, але він заблокував мій номер.
Зараз у мене все добре. Богданка пішла у перший клас, а батьки віддали мені свою квартиру та переїхали до села. Також у мене є коханий хлопець Марко, з яким я зустрічаюся. Він дуже тепло прийняв Богданку, ми щовихідних кудись їздимо на прогулянку.
Якось я випадково зустріла свою одногрупницю Ліду:
– Та я з чоловіком переїхала сюди, до міста, бо в нього тут робота.
– О, вітаю! Будемо частіше бачитися.
– Так. А я цей, за Олексія тобі хотіла розказати. Словом, Бог йому за всі ті грішки сповна відплатив.
– Ти про що?
– Та він два роки тому чи більше одружився з якоюсь Софією з іншої групи. Тільки шлюб довго не протримався, вона йому зрадила та переїхала закордон. От він і пити почав. А пані Марго хвора. Олексій берегів пустився і почав у карти грати. Зараз у нього борги шалені, переховується від кредиторів.
І я не знаю, хто саме про мене розповів свекрусі та сказав адресу. Але минулого тижня вона неочікувано завітала у гості. Ще й з валізою у руках.
– Я вже квартиру готова продати, аби з боргами Олексія розплатитися. Самій не довго залишилося на цьому світі.
– І що ви від мене хочете?
– Я хвора, мені залишилося не так довго. Не можу ні їсти варити, ні прибирати. І квартиру скоро відберуть. А ти мені не чужа людина. Пусти у квартиру пожити, поки Бог не забрав до себе.
– Ні.
– Що?
– Ви глуха? Я сказала ні. А якщо ще раз сюди прийдете – я викличу поліцію.
Я закрила двері перед носом свекрухи і пішла на кухню пити чай. Хтось з вас скаже, що я така безсердечна, відмовила хворій у допомозі.
Але я не забула, як пані Марго казала погане про мене та дитину. Не забула, як вона хотіла дати гроші, аби я зробила операцію. Не забула, як вона не телефонувала до онучки, не цікавилася, як її життя та здоров’я.
І вона мені не родичка, не подруга. Пані Марго – чужа людина, яку я не хочу більше бачити. Нехай собі на смітниках ночує. Це її Бог покарав за минулі гріхи. А моя совість чиста.