Не знаю, що може бути більш болючим за раптову втрату рідної людини, а тим більше одного з батьків. Так у вічність відійшов мій батько, коли на це ніхто не чекав. Йому було вже 76 років, але я ніколи не чула, щоб він на щось хворів чи скаржився на болі.
Останні 15 років свого життя батько прожив із жінкою. Галина була молодшою від нього на 12 років, але вони справді любили один одного.
Що мій батько, що пані Галина давно вдівці. Отак і зійшлися дві самотні душі.
Пані Галина переїхала до батька. Вона залишила свою двокімнатну квартиру дочці та внукам.
В нашому особняку Галина була доброю господинею, все вміла робити, піклувалася про батька. Коли не приїду в гості він все у випрасуваній сорочці і штанах, поголений, підстрижений та доглянутий.
І город Галина вміла посадити і врожай зібрати. Отак і на зиму закруток наробить, у погребі поскладає, а потім нам віддає. Ми ніколи з від них не їхали з порожніми руками: то консервацію дадуть, то пиріжків, то котлеток.
Пощастило моєму батькові з такою дружиною, хоча офіційно вони не були розписані. Їм і не треба було цих формальностей. Жили для себе і для один одного.
Я теж була спокійна, що батько під наглядом, нагодований, не уявляю як би кожного разу до нього їздила і їсти готувала, то ж трохи далеко.
А потім той злощасний телефонний дзвінок.
– Аню, батька не стало! – мовила заплакана Галина.
Гірко було від цього, я так багато плакала.
А після поминок пані Галя стала збирати свої речі.
Я не розуміла навіщо і покликала її на розмову.
– Ну тепер мені нічого тут робити без Назара. Все про нього нагадує! Поїду до дочки.
– Пані Галю, ми вас звідси не виганяємо! Живіть скільки хочете, ми ж все одно у місті! А тут ви курочок тримали, кроликів. Не хочеться, щоб це все пропало!
Я знала, що вона добра людина, але і їй немає куди повертатися. Дочка вже третю дитину народила, у них там квартирка маленька. Звичайно, вони б не виганяли матір, але нащо усім тіснитися, коли є де жити.
Тим більше стільки років вже тут прожила, другий дім.
Пані Галя аж розплакалася з моїх слів. Дякувала і обіймала.
– Ви тут вдома! – додала я.
Я не могла вчинити інакше! Ця жінка робила життя мого батька щасливішим. А це у похилому віці дуже важливо!