22 Листопада, 2024
«Сьогодні nомерли 2 собаки, бабуся Галя та улюблений Маріуполь»: ш0kуючий щоденник хлопчика з 0kупованого міста передали Папі Римському…

«Сьогодні nомерли 2 собаки, бабуся Галя та улюблений Маріуполь»: ш0kуючий щоденник хлопчика з 0kупованого міста передали Папі Римському…

Кілька днів тому у ЗМІ з’явилася інформація про зустріч Тіни Кароль із Папою Римським. Під час аудієнції, що відбулася в Сикстинській капелі, співачка передала Папі Франциску щоденник дев’ятирічного Єгора з Маріуполя, який провів у 3нищеному російськими військами місті сто днів. Хлопчик описував бомбардування міста, малював гелікоптери, зруйновані будинки, людей, що стікають кров’ю і своїх загиблих собак з німбами та янгольськими крилами. Описував загибель свого дідуся і те, як вони з сестрою та мамою зазнали поранень.«Щемливі рядки, де Єгор нотує, що в нього «сьогодні померли 2 собаки, бабуся Галя й улюблене місто Маріуполь» — паралізують своєю трагічністю. Єгор молився: якщо його сім’ї доведеться померти, то хай разом з ним, щоб він не залишився сам.

Те, що щоденник Єгора відтепер у Ватикані — це винятковий момент істини. Цей щоденник, як послання до Бога, уособлює в собі не тільки біль, він уособлює у собі відвагу цілого покоління дітей, які сьогодні переживають вій*ну проти України”, — написала Тіна Кароль у Facebook.

«З голови доньки лилася кр0в, а у Єгорки рана на спині була настільки глибокою, що мені здавалося, я бачила його легені»

Щоденник Єгора Кравцова багато хто порівнює із всесвітньо відомим щоденником 13-річної Анни Франк, яка під час Другої світової вій*ни ховалася з сім’єю від нацu*стс*ького тер0ру в Нідерландах. Щоденник Анни згодом став важливим документом, що викриває нацu3м. Щоденник Єгора викриває страшні 3лочини, яка скоїла і продовжує вчиняти р0сія в Україні.

Щоденник Єгора викриває страшні зл0чини р0сії в Україні

Щоденник починається з написаного великими літерами слова «ВІЙНА». Далі хлопчик пише, як він «добре поспав, прокинувся, посміхнувся», а потім пролунали перші вибухи. Страшний опис смертей близьких, сусідів, улюблених тварин чергується з іншими новинами — наприклад, Єгорка пише, що в нього «з’явилася подруга Віка»«у неї добрі батьки», а в нього незабаром день народження.

Щоденник починається з написаного великими літерами слова «ВІЙНА»

Мати Єгора Олена Кравцова довго не знала про те, що син веде щоденник. Знайшла його записи випадково.

— Своїх улюблених собачок син намалював із крилами, бо «вони разом із дідусем полетіли на небо», — розповіла «ФАКТАМ» Олена Кравцова. — Коли 18 березня до нашого будинку прилетів снаряд, одного песика розірвало осколками, другого завалило… Тоді ж отримав смертельні поранення мій батько. Це був уже другий «приліт». Удома були ми з Єгоркою та моєю старшою донькою Веронікою, мої тато, мама та 91-річна лежача бабуся. Коли почався обстріл, тато відправив нас із мамою та дітьми у ванну. А сам залишився у коридорі тримати вхідні двері, з яких злетів замок під час попереднього вибуху. Там його й завалило.

Своїх улюблених собачок хлопчик намалював із крилами, бо «вони разом із дідусем полетіли на небо»

— А на нас у ванній обвалилася стеля, — продовжує Олена. — Пам’ятаю рану на голові доньки, з якої лилася кров, а у Єгорки глибоку рану на спині. Настільки глибоку, що мені здавалося, я бачила його легені… У мене теж були рани й на руці, і на нозі, але я взагалі їх не помітила. Думала лише про те, як урятувати дітей. Поранений тато не міг рухатися, і я зуміла тільки дотягнути його до більш менш уцілілої кімнати. З ним залишилася мати. Йому негайно була потрібна допомога, але отримати її було ніде — ні лікарів, ні аптек, ні препаратів. Наступні шість днів він лежав на підлозі. А потім помер у мами на руках.

Рятуючи поранених дітей, я з ними під безперервними обстрілами побігла до рідних — дядька Жені та його дружини, які жили поряд у багатоквартирному будинку.

Там Олені з дітьми рідні надали першу допомогу. Але вже за кілька днів їх вигнали з квартири кадировці. Сім’я змушена була ховатися у підвалі сусідньої багатоповерхівки. Там же, у вогкості та антисанітарії, Олені та дітям робили перев’язки. Олена згадує, як Єгор через рану на спині не міг лежати й взагалі не міг спати.

Олена з пораненими донькою та сином жили у підвалі

— Але він тримався як справжній чоловік, майже не плакав, — каже Олена. — Після того, як добрі люди перев’язали нам рани у чиїсь квартирі на першому поверсі, син на столі, що запилився, написав пальцем: «Спасибі»…

Пізніше, не маючи можливості виїхати з Маріуполя, Олена з дітьми перебралися назад до свого зруйнованого будинку.

— Обстріли тривали, хоч і біля нашого будинку були вже не настільки інтенсивними, — каже Олена. — Я не знаю, як ми там вижили. Без вікон, з пробитим дахом, з нашими пораненнями… Все навколо було зруйновано, жодної вцілілої будівлі. На вулицях — тр*упи, гори сміття та спалених речей, нестерпний см0рід… Ми довго шукали, хто б міг нас вивезти, і наші плани весь час зривалися. Коли ми все-таки знайшли людину, яка була готова це зробити, 0kупанти влаштували нам «фільтрацію» з обшуками, погрозами та принизливими допитами. Це диво, що нам удалося вирватися.

«Немає жодного дня, коли б ми не згадували наше місто»

— Наш дім і наше місто тепер зруйновані, — сказав «ФАКТАМ» Єгор. — У щоденнику я малював будинки, які бомбили. За 50 метрів від нашого будинку стояли танки та бабахали на «Азовсталь»… А собак наших намалював із крилами, бо вони ж померли. Нас накрило, і їх також. Даньку порізало склом, а Бімку завалило. Вони тепер на небі. І дідусь теж…

Єгор та його рідні сто днів виживали у у знищеному російськими військами Маріуполі

Розмовляючи з «ФАКТАМИ» рік тому, Олена зізнавалася, що розгублена — жити сім’ї було ніде і нема на що. Тоді ні Олена, ні Єгор ще не підозрювали, що незабаром на них чекає несподіваний і дуже приємний сюрприз — квартира у Бурштині Івано-Франківської області, яку сім’ї подарувала Тіна Кароль.

— Про такий подарунок ми навіть не могли мріяти, — зізнається «ФАКТАМ» Олена. — Почалося все з того, що ми потрапили до Тіни Кароль на концерт, який вона давала у київському метро. Під час концерту Тіна покликала Єгора на сцену, де вони поговорили. Син був у захваті. Вперше після того кошмару, який ми пережили, я побачила, як син радіє, сміється… А через якийсь час дзвінок: «Тіна Кароль хоче подарувати вам квартиру». Я не могла в це повірити. Здавалося, таких чудес просто не буває.

Єгор із мамою та сестрою живуть у новій квартирі з серпня минулого року.

Олена, Вероніка та Єгор зараз живуть в Івано-Франківській області в подарованій їм Тіною Кароль квартирі

— Не віриться, що незабаром буде вже рік, як ми тут, — каже Олена. — Ми обживаємось і, напевно, вже можемо назвати це місце нашим домом. Єгор, мабуть, обжився краще за всіх. В нього вже тут багато друзів. Зараз літо, і він весь час з хлопцями у дворі. Діти його тепло прийняли, він полюбив місцеву школу.

Звичайно, ніщо пережите не забулося. Попри те, що Івано-Франківська область є відносно безпечним регіоном, ми живемо в постійному страху. І Єгорка, і ми з донькою боїмося звуків грози й навіть звуків автомобілів, що проїжджають уночі під будинком. Під час повітряних тривог ми не спимо — читаємо, в якому напрямку летять ракети, аналізуємо, через скільки вони можуть долетіти до нас. Навряд чи нам допомагає ця інформація, але ми не можемо інакше. Я панічно боюся почути звук вибуху або «шахеда», що пролітає повз. Мені здається, що якщо я знову щось таке почую, більше ніколи не зможу спати. Маріупольці, з якими ми спілкуємось, діляться схожими емоціями. Де б ми не були, наші травми з нами. І це, мабуть, уже назавжди.

Немає жодного дня, коли б ми не згадували наше місто. Маріупольців, з якими я зараз спілкуюся, я поділила б на дві категорії. Тих, хто знає, що після деокупації все одно не зможе повернутися, тому що не в змозі жити на крові та кістках. І тих, хто повернеться, незважаючи ні на що — відновлювати, відбудовувати, збирати по цеглині. Схоже, що я належу до другої категорії. Ми дуже любимо наш новий дім, і я не знаю, як висловити подяку Тіні Кароль та всім, хто нам допоміг. Але відчуваю, що після деокупації поїду назад. Робитиму все для того, щоб наше місто було таким, яким воно було раніше. Щодня молюся за те, щоб це сталося якнайшвидше.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *