Мене звати Андрій. З самого дитинства батьки виховали мене так, що найголовніше – це родина. Пам’ятаю, як ми разом проводили вихідні, їхали відпочивати чи просто гуляли у парку. Завдяки їм я зрозумів, що сім’я – це найбільше щастя у світі. Особливо мені допомагав батько, який завжди підтримував як фінансово, як і морально.
Однак, коли я тільки закінчив 9 клас, він трагічно загинув. Розумів, що тепер я – голова родини й потрібно дбати про матір. Влітку працював офіціантом в кафе, часто роздавав листівки чи допомагав сусідам з ремонтом. Робив все можливе для того, щоб дати їй тільки найкраще. Адже вона – рідна людина, яка виховала мене. Купував продукти додому, а особливо – її улюблені цукерки, допомагав у господарстві та готував сніданок у ліжко. Навіть коли поступив у інше місто в університет, все одно часто приїздив на вихідні додому та не з порожніми руками. Невеличкий букетик квітів, красиві окуляри чи новенький телефон – все для неї.
Коли мені було 25, я одружився. Ось вже майже 10 років живу у щасливому шлюбі. Звісно, що моя дружина не працює, адже я цього не хочу. Іринка доглядає за дітками та порається по господарстві, та й моєї зарплати вистачає з головою. Двічі на рік ми їдемо на відпочинок у гори чи на море. Не забуваю про тещу, адже та давно вийшла на пенсію. Знаю, що вона отримує нещасні копійки, тому допомагаю і їй також. Зробив ремонт та придбав нову техніку своїм коштом.
Я працюю заступником директора у великій будівельній компанії, тому робота у мене чудова. Офіс знаходиться неподалік від дому, графік гнучкий та й вихідні за розкладом. А про свята взагалі мовчу – я люблю приймати гостей. Ця атмосфера сімейного застілля, дітки бігають та разом граються. Ну звісно, що я оплачую продукти та навіть прошу родичів залишитися на ночівлю, адже у нас великий заміський будинок – місця всім вистачить!
Однак, теща ледь не щовихідних приїздила до нас. Спершу говорила, що за онуками дуже сумує та хоче їх побачити, приходжу з роботи – а вона з сусідкою каву смакує в альтанці та подругам кісточки перемиває. Не хочу, щоб ви подумали, що я такий скупердяй та поганий господар, але такі приїзди почали вже дратувати. Потім взагалі не стала нас попереджати про свій візит та ночувала ледь не щодня.
Одного дня моє терпіння дало велику тріщину. Субота, вихідний день. Дітки давно хотіли поїхати в кінотеатр на мультик. А чому б й ні? Але все зіпсувала мама дружини. Знову приїхала без попередження та ще й сестру свою з родиною привезла!
-Зятю, а тут моя сестра з чоловіком й онуками у гості завітали! А чому ми будемо у тому місті нудьгувати, у вас є басейн та мангал. Зараз зробимо швидко шашлики та будемо собі гоститися!
-Гаразд, проходьте на кухню, дружина вона покаже, де м’ясо.
Думаєте, що вони почали готувати нам обід? Натомість теща дістала з мого серванту дорогу пляшку вина без дозволу та почала прямо на кухні за барною стійкою пліткувати з сестрою. Навіть речі свої не розклали у кімнаті, все лишили на порозі. Не хотів, щоб за її сумки діти перечіпалися, адже бігали з друзями з хати на двір. Тому вирішив поприбирати. Аж раптом чую такі слова:
-Бачиш, сестро, який будинок. Та просто палац! Це все – моя заслуга. Я тут немов королева, хіба не видно? – вихваляється жінка.
-А з чого ти це взяла? Ти тут не живеш.-І що тут такого? Я просто свою Ірку так виховала. Вона знайшла багатого чоловіка, який її на руках носить і мені допомагає. Так що я живу, як сир у маслі. Ха-ха-ха!
-Перепрошую, а чому це ви так вирішили? Ви жодної копійки у цей будинок не вклали!
-А ти взагалі рота свого закрий! Ти дивися на нього, який нахабний! Я старша, отож господиня тут я! – дорікає мати.
О ні, такого цирку від тещі я не буду терпіти. Ніхто не сміє говорити такі речі про мене у власному будинку!
-Знаєте що, мамо? Мені здається, що знахабніли тут хіба ви! Смієте говорити. що ви тут головна? Прошу, ось там – квитанції за комунальні послуги стоять, треба завтра оплатити. І ні, це не цифри мобільного телефону, а сума за воду та опалення. А ще ось тут кран зламався – будьте ласкаві, поремонтуйте його!
Теща аж почервоніла від люті. Швидко зібрала всі речі та поїхала з “гостями” додому. Дружина навіть слова зайвого не сказала, адже розуміла, що я правий. Звісно, що після такого інциденту мати ще довго телефонувала до неї та скаржилася на мене, мовляв, я такий поганий зять. Однак, згодом усвідомила провину та попросила вибачення.
Я не люблю тримати образу на серці. Ми помирилися, хоча тепер жінка перестала приїжджати до нас у гості та просити гроші.
На вашу думку, хто правий у такій ситуації?
