В кінці липня цього року мені в соціальних мережах написала моя однокласниця. Запросила на зустріч випускників. Була дуже рада, що нарешті-то зустрінуся зі своїми однокласниками, яких не бачила досить давно. Ділюся тепер своїми враженнями …
Звичайно ж, вирішила сходити на зустріч однокласників, адже багатьох не бачила більше 30 років. Зустріч пройшла не надто, чесно кажучи. Навіть пошкодувала, що туди пішла. Напевно, ще стільки б їх не бачила. Пояснюю чому!
Багато однокласників стали дуже впливовими людьми. Було таке відчуття, що я сиділа на якомусь зібранні. Я там була радше як людина, яка прийшла випрошувати милостиню. Що вже говорити, багато хто з них навіть не стали зі мною розмовляти.
У них було якесь незрозуміле ставлення до мене. Прихилятися перед ними я не стала, як робили деякі. Навіщо принижуватися перед ними, не розумію. А багато хто навпаки водив перед ними хороводи.
Найцікавіше було, коли кожен розповідав, чого домігся у житті. Коли про себе розповів Павло, багато хто єхидно посміхнувся. А Паша все життя пропрацював електриком. Йому його справа подобається і заробляє він непогано. Кожна професія важлива і потрібна, я так вважаю.
Ясна річ, коли про себе почали розповідати «імениті бізнесмени, політики», то всі дивилися на них як на вищих людей. Піднесли вони себе дуже високо. А мені було дивитися на них неприємно. Ви прийшли на зустріч випускників, так поводьтеся гідно, не показуючи свою псевдоважливість. Добре, що вам пощастило в цьому житті домогтися висот.
Думала, що потраплю на радісну зустріч, а в підсумку потрапила на свято возвеличення кількох осіб. Мені здавалося, що всі прийшли тільки й тому, щоби показати, які вони стали важливі. Мені ж хотілося просто пригадати моменти зі шкільного життя, де ми були рівні і щиро допомагали один одному.
Зустріччю повністю залишилася незадоволеною. Краще б я і не ходила туди — хоча б думка про однокласників залишилась хорошою. А так вони своїм бундючною поведінкою мене лише розчарували!
