Звати мене Людмила, мені 62 роки, я вдова. Живу в селі, де завжди повно роботи, маю двох синів соколів. Олег та Павло одружені та живуть окремо в місті.
Старший Олег приїжджає до мене дуже рідко, на відміну від Павла. Менший кожних вихідних привозить невістку, внуків, все мені щось допоможуть в господарці.
Олег теж не проти допомагати, але не його Ірина. Вона ніколи нічого не робить і не хоче робити.
Я овдовіла 5 років тому. Не стало мого Семена, мав слабке серце. Важко переживала втрату, але не минає хвилини, щоб я не згадувала про коханого. Та і важче стало за усім цим доглядати вдома, тому я розраховувала, що невістки будуть помагати.
Та Ірину не допросишся, все мені відмовляє.
Біля моєї хати 10 соток город. Я з юності саджаю на ньому овочі. А тепер сили не ті. То Ірка видумала собі, що ні вона не буде садити картоплю, ні мого Олега не впустить на город.
– Вам нащо стільки саджати? Та зробіть суто для себе і більше відпочивайте! Не ті часи, щоб пахати, як ті коні, все можна купити! – запевняла постійно Іра.
– Як нащо? Натуральне хочу їсти, а не хімію з магазину! Ти пенсію мою рахувала?
– Якщо так собі хочете, то і самі все робіть! Орати й полоти я не буду!
Я мовчала, а потім син тихо віз до міста все, що виростало на моєму городі. Хочете сказати, що Іра не їла моєї картоплі чи моркви, чи абрикосів? Напевно наминала за дві щоки.
А востаннє вона передала через сина, що не буде нічого робити і тим більше приїжджати поки я на неї частку хати не перепишу.
Я не очікувала такого, розгубилася.
Тепер маю думати гадати як вчинити правильно. Якщо ж напишу на Олега, то Павло образиться. Якщо напишу на обох, то залишуся без нічого.
Допоможіть прийняти рішення!