Максим мовчки дивився на телефон. Розмову було завершено, але ніякої ясності це не принесло.
-Як це більше не приходь? – вголос промовив він. – Це ж мій будинок, моя квартира…
Максима з Оленою познайомив спільний друг – Діма. Дівчина була чарівна, все як він любив: ніжна, ласкава, завжди підтримає будь-яку пропозицію. Що ж сталося? Одружилися, все було, як раніше: спільний відпочинок, багато тем для спілкування. Потім декрет: Максим взяв відпустку на два місяці, і вони разом осягали ази батьківства, так, потім він вийшов на роботу, але завжди без нагадувань виконував свої обов’язки.
А зараз дочка пішла в садочок, а пару місяців тому Олена вийшла на роботу, ось тут все і змінилося… Вона стала якоюсь дратівливою… Ну так… Але таке…
І зараз такий дзвінок:
-Не приходь, я не хочу жити з тобою. Я зрозуміла, що ми різні люди і не підходимо один одному…
Зрозуміла це тільки через 8 років!?
Максим сперся на спинку крісла. Сьогодні доведеться переночувати в офісі, а завтра щось вирішувати. Тут він помітив великий пакет і підскочив. Він же обіцяв Ганнусі сьогодні привезти від бабусі іграшковий дерев’яний будиночок! Ні, що б не трапилося між ним і Оленою, але дочку свою він не буде обманювати.
Максим швидко долетів до будинку по вечірньому місту. Двері довго не відкривали, але тут почувся шум в коридорі, Олена відкрила двері.
-Я ж тобі сказала… – на емоціях почала вона. Максим не витримав зайшов у двері.
-Так, хоч що мені говори, – прошипів він. – Я прийшов до доньки!
Він пройшов в дитячу. Ганнуся сиділа за столом і повільно перевертала сторінки своєї улюбленої книги казок.
-Тату! – підскочила вона. – А мама казала, що ти не прийдеш! Що ти забув про мене і про будиночок!
Максим обняв доньку і подивився на Олену. Вона стояла в дверях, стиснувши губи.
-Що ти, дитинко, як я міг про тебе забути! На роботі начальник затримав, але я приніс тобі твій будиночок.
Дівчинка взяла пакет і зайнялася розпакуванням іграшки. Максим взяв Олену за руку і вивів в коридор.
-Послухай мене, – суворо почав він. – Ти забула, що квартира моя і придбана до шлюбу?
Олена зблідла, так, вона забула.
-Так, ви тут прописані, але я можу тут жити на законних підставах. Тому, ти живеш спокійно і не перешкоджаєш моїм зустрічам з донькою. Сама роби, що хочеш! Чужих чоловіків сюди не води! Ось якщо ще раз захочеш заміж, тоді познайомиш нас з Ганнусею зі своїм обранцем. Зрозуміла?
-Що, навіть не запитаєш, чому я хочу розлучення!? – роздратувалася вона.
-А я вже запитав, – сумно відповів він. – Ти відповіла. Більше не хочу з’ясовувати стосунки… Розлучення, значить розлучення.
Максим попрощався з донькою. Уже на виході його покликала Олена.
-Максиме, – вона стояла розгублена. – Значить, це правда? У тебе дійсно є інша жінка?
Максим зупинився на порозі.
-Щооо? – ошелешено видав він. – Ти з чого таке взяла!
-Мені Діма сказав. Він давно натякав про це… Пару місяців назад, в ті вихідні, коли ти сказав, що поїхав до нього, я тобі подзвонила, але ти не відповідав. Тоді я набрала Діму, він сказав, що ви не домовлялися про зустріч… А потім, він сказав, що бачив, як ти на своїй машині їхав з дівчиною… – тихо відповіла вона. – Я і на роботу вийшла, думала, що в декреті зовсім я зовсім змінилася і стала нудною, ось ти і…
Максим нічого не розумів.
-По дорозі до Діми я заїхав до матері, до неї приїхала племінниця. Мама попросила підвезти її до вокзалу, Діма ж поруч живе, ось я і погодився… Це все? А як же, що ми не підходимо один одному?
-Мені було неприємно, – Олена заплакала. – Я хотіла, щоб ти теж відчув, як мені недобре…
Максим підійшов і обійняв дружину.
-Тихіше ти, – він ніжно гладив її по голові, поки Олена плакала на його плечі. – Нікого у мене крім вас немає. Не треба мені ніхто… У мене вже є дві чарівні дівчинки. Навіщо мені хтось ще?
Олена посміхнулася.
-Ходімо додому… Нам треба багато про що поговорити, – Максим тихо закрив двері в квартиру. – А з Дімою я сам розберуся!
