Знаєте, друзі, якого нашого князя більше за всіх оббрехано м0сквою? Святослава Хороброго. Хочете побачити, як обпльовують наших пращурів? Ось вам…
“Із загибеллю князя-язичника Київська Русь стала перетворюватися на тиху і спокійну державу, де християнське вчення набувало все більше прибічників.
Подумаємо: пішло це на шкоду або на користь Русі?
Якби Святослав переміг, він перетворив би Київ на базу розбійницьких набігів, на щось подібне до того, чим був балтійський острів Руга (сучасний Рюген). Там гніздилися слов’янські пірати, котрі молилися богові Святовиту, і котрі наводили жах на німецьких та данських купців.
Піратu воювали з усіма навкруги і, врешті-решт були знищені. Така само доля чекала на державу Святослава, який ворогував би з племенами, які обкладав даниною, і з християнами, яких зазвичай страчував. У результаті у київського князя не залишилося б друзів” (Гумилев Л. Н. От Руси до России).
Мосk0вські товаріщі явно вважають нас розумово неповноцінними. Двадцять вісім(!) років князював Святослав Ігоревич.
Звісно, такого мізерного терміну не вистачило аби перетворити Київ на базу розбійницьких набігів. От дала б йому доля ще років зо три, отоді б…
Піратств0м руси не займалися. Дарма, кажуть нам, – все одно Святослав дикун. Що слов’яни з Рюгена, що руси з Києва – один біс.
У літописах ані слова про те, що Святослав страчував християн. Про це ані в європейських хроніках, ані у візантійських ані слова. Але нам кажуть: а інакше бути не могло, повірте нашому чесному слову.
Так от, друзі, могло. Ще і як могло. Бо не був Святослав ані варягом, ані язичником не був. Як не були язичниками ані князь Олег, ані князь Ігор. І Володимир теж. І у воєнні походи Олег, Ігор, Святослав, Володимир ходили не через бажання пограбувати. Вони круті геополітичні інтереси мали.
І торгували не лише шкурками диких білок, медом та воском диких бджіл й не менш дикими ра6ами – мали що запропонувати на зовнішніх ринках від унікальної зброї та обладунків до не менш унікальних напоїв та чудових тканин.
