Після роботи я приїжджаю додому, вечеряю і деякий час проводжу в соціальних мережах. Ось нещодавно колишня однокласниця надіслала мені запрошення на зустріч випускників. Спершу я зрадів такій нагоді, а потім в моїй голові почали з’являтися думки, які навпаки були проти цього заходу. Зараз розповім детальніше.
Вже пройшло цілих 35 років після закінчення школи, а я ще досі не був на жодній зустрічі. Я вступив до університету, який розташований зовсім в іншому місті, згодом там і знайшов роботу, познайомився з майбутньою дружиною. Одним словом, додому так назовсім і не повернувся. Спершу приїжджав в рідне місто до батьків, а коли їх не стало, то і мої поїздки туди припинилися.
Час від часу до мене доходили чутки про однокласників, однак вони мене не дуже цікавили.
От на 35-річний ювілей я все-таки вирішив заглянути. Багато часу пройшло після останнього шкільного балу, тож вирішив побачитися з людьми, з якими колись проводив чи не щодень цілих 10 років. Якби я знав, що все так закінчиться, то б і не з’являвся там. Тепер остаточно вирішив, що на такий заходах моєї ноги більше не буде.
Всі ті люди в моїх спогадах були молодими, життєрадісними, зі школою у мене в пам’яті закарбувалося багато різних подій, переживань, які досі зігрівали душу.
Найбільше мене вразила Таня – ця жінка була моїм першим коханням, я писав їй таємні записки та мріяв, що колись ми будемо разом. І от зараз цю Таню практично не впізнати: вона стала більшою в три рази, значно постаріла, а ще в роті у неї не було половини зубів. З перших хвилин колишня однокласниця почала кокетувати зі мною, а я взагалі не міг зрозуміти, хто переді мною.
Танька заміж так і не вийшла, від одинокого життя подружилася з оковитою. На зустріч прийшов і мій сусід по парті, з яким ми дуже добре дружили. До того ж ми ще й проживали разом в одному житловому будинку. Яким було моє розчарування, коли я побачив його постаріле обличчя. Тепер це старий дід в потертих черевиках і м’ятій сорочці. Звичайно, бідність нікого не прикрашає.
Навіть душа компанії, хлопець, який постійно був в центрі уваги перетворився на справжнього підкаблучника, яким постійно командує дружина. Цього вечора у мене не було теплої ностальгії, а лише жалість до всіх цих людей.
Варто згадати тих шістьох однокласників, які більше ніколи не прийдуть на такі зустрічі і більше не зможуть зустрітися з нами. Їх ми не побачимо вже ніколи, адже вони пішли життя – хтось ще в молодому віці, а когось не стало буквально нещодавно.
У підсумку зустріч перетворилася в пиятику з дешевим алкоголем і дешевою закускою. Я просто спостерігав за тим, як старі, пошарпані життям чоловіки чіпляються до таких же однокласниць.
Краще б у мене збереглися лише теплі спогади про цих людей. Саме тому я більше туди не піду.
Що Ви думаєте з цього приводу?
