Припинила спілкування з рідною донькою ще 10 років тому, не можу її бачити. Всі говорять, що я з глузду з’їхала, чоловік іноді навідує її, а я просто не можу. Зараз поділюся з вами цією сумною історією, можливо, ви дасте якусь мудру пораду.
Одружилася я рано – нам з чоловіком було по 19 років. Залишилися ми в рідному селі, оскільки отримали хату від бабусі. Там тримали власне господарство, город, обробляли землю. Виховали ще з чоловіком двоє дітей: старший син – військовий, сім’єю проживає в Києві, а молодша донька – вчилася в обласному центрі й там і залишилася, теж має чоловіка й сина. На жаль, я свого онука так і не бачила.
Ми з чоловіком все життя пропрацювали в селі, рідко кудись виїжджали, оскільки просто не могли покинути господарство. В нас була й ще корівка-годувальниця, я за нею доглядала, інколи ще донька Леся могла її подоїти. А потім вона вступила в університет, стала приїжджати рідше, і я вже змушувала щось робити. Чоловікові інколи з сільради давали путівку на курорти, то ж він відпочивав, а я залишалася прив’язаною до хати. Не могла я спокійно залишити качки, кури, корову.
Так ми і жили, що за все життя я купалася або в сільському озері, або річці. Десять років тому донька вирішила зробити нам з батьком сюрприз й купила путівку в пансіонат під Одесою. Я і хотіла поїхати, але серце було не на місці. Леся запевнила, що той тиждень приїде в село й догляне за моєю корівкою. Ну ми і погодилися, відпочинок був неперевершений, ми зробили багато фото, отримали неймовірні враження – спогади на все життя, але я дуже сумувала за рідною хатинкою, переживала, чи Леся справиться з усім.
Знала б я, що мене очікує вдома, то б нікуди не поїхала…
Зайшла я в двір, обійняла доньку й одразу пішла у хлів, глянути, що там моя корівка-голубонька. Дивлюся, а її нема. Я не могла і повітря вдихнути, коли це побачила. В цей момент вбігла Леся й почала розповідати, що корівку мою вона здала, адже я так важко біля неї працюю, спину гну, пора і для себе пожити. Але для мене ці слова були пустими – як вона могла так вчинити?
Спершу я гірко плакала, а потім щось всередині наче підмінили. Не могла дивитися на доньку й прогнала її.
З того часу я Лесю так і не бачила, хоча чоловік вмовляє мене пробачити й поїхати хоча б з онуком познайомитися, але я не можу. Не була ні на весіллі доньки, ні на хрестинах онука.
Пройшло вже 10 років, а образа нікуди не поділася, ще досі вночі сниться мені моя корівка, її погляд, розумні очі…. Ну навіщо вона так вчинила зі мною?
Сподобалось? —
натисніть «Подобається»
Напишіть нам в коментарях у Facebook!
