З чоловіком все життя працювали, щоб дати дітям все найкраще. Зараз і син, і донька вже дорослі забезпечені люди, ми їм дали хорошу освіту, взяли іпотеку на дві квартири. Частину суми оплачували ми, а потім половину вони вже самі, коли пішли на роботу. Допомагали їм онуків няньчити, жили просто дітьми. Чоловіка не стало ще 5 років тому, тому зараз я проживаю наодинці. Пенсія у мене невелика, ледве вистачає на все необхідне, а часом, коли куплю ліки, то буквально економлю на їжі.
Діти чудово знають, яка у мене пенсія, але жодного разу не запропонували допомогу. Якось заїкнулася про те, щоб вони навпіл платили комуналку, адже квартира буде їм після мого відходу з життя. Син удав, що не зрозумів натяку, а дочка сказала, що свою квартиру оплачує насилу. Як в таке можна повірити, якщо вони щороку з сім’ями відпочивають за кордоном, і не в Єгипті, а на дорогих курортах. Є машини, які теж потребують догляду і вкладення грошей.
Загалом, і син, і донька зараз шикують, ви б бачили в яких обновках мої онуки ходять. Я навіть не маю смартфону, щоб подивитися їхні світлини. От сусідка приходить в гості і показує, де вони відпочивали, що робили. В мене і невістка, і донька – все викладають в інтернет. Якось сумно, що дітям абсолютно байдуже. Он ми з сестрою за своїми батьками доглядали до кінця їх днів, я чоловіка приглянула, а що зі мною буде – страшно подумати.
Добре, що я ще маю сили щось робити. Ходжу до чоловіка на могилку, до батьків, наводжу там порядок. Мої ж діти навіть не мають поняття, що таке треба робити. Зараз мені просто моторошно і прикро.
Не знаю, як інші пенсіонери живуть на свої пенсії, у мене не виходить, хоча я дуже економна. Поки живий був чоловік, він навіть, пішовши на пенсію, продовжував працювати, але замість того, щоб трохи відкласти на старість, ми все віддавали дітям. Тоді їм було потрібніше. І ось така подяка з їх боку.
Що думаєте?
