Справа була ось як. На вокзалі ми зайшли в вагон вже майже перед відправленням. В купе, навпроти мене було місце старенької бабусі. Вона скромно сиділа біля віконця, склавши руки на коліна. Ну, безобідне створіння, не інакше. Кілька невеликих сумочок, акуратно лежали під сидінням, нікому не заважаючи.
Прийшла провідниця перевіряти квитки. Старенька, показавши свій, раптом попросила жінку допомогти їй застелити ліжко, тому що самій їй важко, руки трясуться. Здавалося б, нешкідливе прохання. Але що тут почалося! На провідницю наче найшло щось, якась прихована образа вийшла назовні.
«Я вам прислуга чи яка? А? Може Вас ще й з ложечки погодувати? Руки трясуться – вдома сидіти треба, а не по потягах роз’їжджати! »
Бабуся лише тихо спробувала заперечити, що провідники за правилами повинні допомагати пасажирам, які не можуть що-небудь зробити самі. А тітка продовжувала:
«Я вас взагалі висаджу зараз, якщо права качати тут надумали. Знаєте в мене якась зарплата? Не зобов’язана я вам нічого »
І в тому ж дусі.
Я тихо включив диктофон на телефоні і заступився за бабусю. Поруч пасажири теж виявилися не промах. Ми швидко поставили жінку на місце, я допоміг бабусі застелити і подзвонив на гарячу лінію.
Ситуацію вирішили швидко, свідків було досить і запис розмови був. Як я пізніше дізнався зізналася провідниця була звільнена. І за справою! Поплатилася за свою поведінку місцем роботи.
