Війна з р0сійським агрес0ром забрала життя 25-річного воїна Юрія Юхимюка з Волині. На початку повномасштабного вторгнення він повернувся в Україну з Німеччини, де жив і працював, щоб стати на захист Батьківщини.
Не маючи до того жодного армійського досвіду, виявився вправним навідником гармати батальйону “Вовки Да Вінчі” 67-ї ОМБр, воював на сході. Про втрату повідомила Боратинська громада
Друг “Юхим” (друг – це традиційне звернення одне до одного бійців Добровольчого українського корпусу. – Ред.) був родом із села Гірка Полонка, що в Луцькому районі Волинської області. Ще кілька місяців тому непересічну історію відваги та патріотизму за життя цього молодого воїна оповідало Міністерство оборони. Тоді Герой пояснив, що повернувся з-за кордону, бо не пробачив би собі, що не воював за Україну.
До широкомасштабного вторгнення військ РФ Юрій Юхимюк мав за плечима хіба що досвід військових вишколів вдома на Волині, які організовували для молоді в Добровольчому українському корпусі. Протягом же останніх чотирьох років він жив і працював у Німеччині за контрактом із місцевим підприємцем-аграрієм.
“Закінчивши університет, я офіційно поїхав за кордон на роботу, переклав свій диплом німецькою мовою, оформив усі необхідні документи, отримав посвідку на проживання та працював в аграрному секторі на різноманітній сільськогосподарській техніці, яку за ці роки вивчив досконало”, – розповідав він в інтерв’ю.
За чотири роки Юрій повністю влився в сільську німецьку громаду, грав за місцеву футбольну команду, але постійно спостерігав за розвитком подій в Україні. Для себе особисто він давно вирішив, що в разі загострення вій*ни на Донбасі має повернутися на Батьківщину та взяти до рук 3брою.
Так і трапилося 24 лютого 2022-го – з ранкових новин дізнавшись, що в Україні розпочалися широкомасштабні бойові дії, він зібрав речі й попросив роботодавця відпустити його додому. Тоді українець взяв лише місячну відпустку, а коли приїхав додому, побачив колони авто з біженцями, які рухалися в бік кордону, зрозумів, що ця вій*на надовго.
“Зателефонував друзям, із ким колись проходив вишкіл у ДУК для юнаків, та дізнався, що вони збирають речі й ідуть у військкомат. Я сів у своє авто та поїхав додому – в Україну. Кілька діб намагався потрапити до місцевої тероборони, але, дізнавшись, що вони стоятимуть на блокпостах навколо селища, відмовився від цієї ідеї”, – говорив воїн.
Все ж він потрапив до лав ДУК “Правий сектор”. Спершу кілька місяців проходив тренування й бойову підготовку. Під час цього “Юхим” досконало опанував фах навідника міномета й навіть деякий час передавав свої знання іншим. Згодом опанував трофейну гаубицю Д-30. А коли ДУК увійшов до складу 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ в серпні 2022 року, він нарешті потрапив на фронт. Як талісман взяв із собою іграшковий трактор, який йому подарували ще в Німеччині.
“Найбільше мені запам’яталася наша робота під час звільнення Харківщини. Наше завдання було вражати підрозділи ЗС РФ, що намагалися відступати з Балаклії. Ми навели гармату на довгу пряму ділянку дороги, по якій тікав ворог, та розстрілювали його, як на полігоні, коригуючи вогонь лише по дальності”, – пригадував артилерист.
Згодом він уже нищив окупантів із трофейної гаубиці МСТА-Б й зазначав, що здатний бути навідником будь-якого міномета, гаубиці або й гармати радянського виробництва чи американської М-119. Для її опанування у листопаді 2022-го боєць разом із іншими військовими на шість діб їздив до Німеччини.
“На жаль, не вдалося з’їздити до селища, де я працював. Досі на зв’язку зі своїми друзями з Німеччини, мій шеф чекає на моє повернення, тож після нашої перемоги я обов’язково туди повернуся. Як складеться моє майбутнє, я ще не знаю. Можливо, я залишуся в Німеччині назавжди, а можливо, повернуся додому та відкрию власний бізнес. Твердо знаю тільки одне – вчинити по-іншому я не міг. Я б не зміг пробачити особисто собі, що не воював за Батьківщину!” – говорив молодий Герой.
Друг “Юхим” загинув 17 травня 2023 року під час виконання бойового завдання у місті Часів Яр Бахмутського району на Донеччині.
“Висловлюємо щирі співчуття родині загиблого воїна, його друзям та побратимам. Неможливо знайти слова, які могли б втамувати біль від цієї гіркої втрати. Вічна пам’ять і слава нашому полеглому Герою! Нехай пам’ять про нього живе вічно у серцях земляків!” – зазначили в Боратинській громаді.
