– Галинко, може Оксана й права. В них сім’я, до того ж, скоро буде маля. Ну як то буде виглядати, що ти там з ними живеш?, – каже мені мама.

– А чого я щось повинна думати? Ця квартира така моя, як і брата. Ну а невістка взагалі в ній ніхто. Яке вона має право командувати де і як я маю жити, мамо?

Мама лише сльози хустиною витирає.

Ми жили в селі. Батьки дуже важко працювали і хотіли для нас кращої долі. Ось вони і купили мені з братом двокімнатну квартиру в області.

Вони думали-гадали, якби купити дві квартири, щоб було окремо. Але через брак грошей вдалося купити лише одну.

Але ми з Дмитром і цьому були раді. Ми закінчили школу одночасно. Просто я поступила в університет після одинадцятого, а Дмитро в училище після дев’ятого. З села в понеділок ми везли дві сумки продуктів і давали собі раду.

В одногрупників і такого не було, вони жили в гуртожитку і по-тихому нам заздрили.

Та жили ми мирно лише до того часу, поки одного дня в нашу квартиру не зайшла наречена Дмитра.

Я намагалася знайти з Оксаною спільну мову, але вже надто вона була панськувата.

Дійшло в них до розписки, а після почалось спільне життя її з нами, але вже в ролі законної дружини Дмитра.

Я старалася затримуватися на роботі, лиш би не бачити невістку. З братом в нас все менш-більш було добре. Але Оксана не здавалася і налаштовувала його проти мене.

А ось недавно ми дізналися, що Оксана чекає дитину. Ось вона і попросила мене кудись з’їхати, бо вони з Дмитром хочуть з моєї кімнати зробити дитячу.

Я не хочу поступатись своїм законним місцем. Але підключилась і мама. Вона боїться, що Оксана Дмитра може через це покинути, а він, бідненький, з цим не впорається.

Я сказала, щоб робили що хочуть, але це і моя квартира і я звідти ні ногою.

А що б ви сказали в цьому випадку? Чи правильна моя позиція, чи потрібно поступитися брату і невістці, а самій з’їхати на орендовану?