– Іване, я тут підготувала мішок картоплі і трішки моркви. Коли приїдеш на дачу, забери і завези Лесі!, – сказала по телефону до мого чоловіка мама.

– А Валентина Іванівна що, на дачі?, – спитала я Івана.

– Так, вона ще вчора туди поїхала на автобусі. Там потрібно було навести порядки, все поховати, поприбирати, посортувати.

Я ще здивувалася, як так швидко моя свекруха на ноги стала. Ще тільки місяць тому в стаціонарі була, а тут на тобі, мішками з картоплею керує.

– Іване, а ти коли на дачу плануєш? Я з тобою поїду.

– Ну, завтра і поїдемо, – відповів мені Іван.

Два роки тому ми з Іваном придбали дачу. Я завжди мріяла про неї, але саме про відпочинок за містом, а не про те, щоб все літо провести з сапкою в руках.

Раніше моя свекруха має невеличкий шматочок землі, який їй виділила рідна сестра, вона жила в селі.

Валентина Іванівна туди часто навідувалася і садила собі овочі, які взимку і їла.

Але вже років з чотири, як сестри її не стало. Діти хату в селі продали, і моя свекруха залишилася ні з чим. Добре, хоч урожай дозволили нові власники зібрати по осені.

Ось після того, як в нас появилася дача, свекруха й почала голосити, щоб ми виділили їй хоч невеличку, але ділянку для овочів.

– Я в цю землю і пальця не запхаю, – сказала я їй відразу.

Свекруха нічого не відповіла, але вона мене знає. Сказала, як відрізала.

Ми ще не до кінця ділянку облаштували, але кусочок землі таки Іван мамі вділив.

Свекруха весною насадила, влітку полола. Це вона любить, нічого не скажу. В наших сусідів на рівні з плотом трава. І вони ще дивуються, чому картопля не вродила.

Свекруха ж за тим пильнувала і навіть самостійно на автобусі їздила, щоб нас з машиною не турбувати.

Але перед тим, як потрібно було збирати урожай, моя свекруха загриміла в стаціонар.

Так вже і вийшло, що свекор разом з Іваном картоплю копали і моркву і бурячок.

Все звезли в невеличку кладову, що поруч з будиночком.

Я ж думала, що свекруха поділить все на дві частини: собі і нам. Як не крути, а це наша ділянка, ми її за свої гроші купили.

Валентина Іванівна після того, як її виписали з лікарні, справді відразу поїхала своїм ходом на нашу дачу.

І так, розділила весь урожай на дві сім’ї. Але це не те, що я подумала.

З нашого городу і дачі вона запланувала мішок картоплі віддати доні, бо я сказала, що мені цього не треба, і пальця в цю землю я не запхаю.

Але якщо я на землі не працювала, то наробився мій чоловік. А тепер він ще повинен своєю автівкою цю картоплю завезти сестрі, яка цю дачу і ділянку в очі не бачила.

Ну це смішно. Мар’яна ця пані, має свою перукарню, і чекає, щоб мама її овочами забезпечила.

Я сказала Івану, що якщо мама віддасть дочці те, що належить нам, це був останній рік її перебування і порпання на нашій дачі.

А як би ви відреагували на такий “чесний розподіл”? Ну до чого тут взагалі Мар’яна? Дача наша з чоловіком…

Автор – Карамелька

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!