Андрій припаркував авто та уважно роззирнувся навколо. Так, він майже останнім прибув на місце – це було зрозуміло по ряду припаркованих машин: там стояли і Mercedes, і Nissan. Поруч почувся хрускіт снігу
— Вітаю, Андрію Миколайовичу.
— Привіт, Василю. Як справи?
Перед ним стояв сторож Василь – місцевий охоронець, чоловік досить незвичайний. Про нього ніхто не міг сказати багато, але всі знали: на Василя можна покластися
По-перше, він ніколи не видавав таємниць, що відбувалися за воротами лазні, де збиралися впливові люди. По-друге, у будь-якій складній ситуації Василь завжди знаходив рішення швидко й без шуму. Всі знали: без нього компанія вже давно мала б серйозні проблеми. Тому навіть у стані алкогольного сп’яніння гості слухалися його.
— Усе чудово, Андрію Миколайовичу. Дайте ключі, будь ласка.
Андрій усміхнувся. Одне з неписаних правил: ключі від машини передавалися Василю, щоб ніхто не зробив дурниці, сівши за кермо. Повернути ключі можна було лише наступного дня, коли власник авто був тверезим.
Зайшовши у простору кімнату, Андрій почув знайомі голоси.
— О, Андрюха! Знову запізнився! Ну, давай штрафну!
З його плечей поступово сходила втома робочого тижня. Що було далі, він пам’ятав уривками: вони довго сиділи в парній, пили, потім знову парилися, десь узялися веселі дівчата. Але щось всередині Андрія не давало йому спокою. Це було не через дівчат – він був неодружений, і ніхто не питав, із ким він проводить час. Причина була в чомусь іншому.
Прокинувшись і різко сівши на ліжку, Андрій відчув запаморочення.
Вчора вони посперечалися – хто довше протримається на ногах. І, як дурень, Андрій погодився на цей спір, хоча знав, що Ігнат може пити нескінченно. Врешті-решт він програв, а сьогодні Ігнат мав озвучити бажання.
Повернувши голову, Андрій помітив, як на ліжку поруч хтось ворушиться. Він поморщився, відвернувся і мимоволі усміхнувся. Василь не підвів: на столі стояв глечик із запітнілим напоєм. Це була одна з його фірмових настоянок, рецепт якої той тримав у секреті.
— Не зловживайте цим, — завжди говорив Василь. — Воно не шкодить, але й великої користі немає.
Напій допомагав швидко оговтатися після важких вечірок.
Зібравшись із силами, Андрій через пів години спустився вниз. Заглянув через перила – вся компанія вже сиділа за столом. Василь розливав чай по великих кружках
— Андрюха, давай до нас, тебе вже чекаємо! — покликав хтось.
Сівши в крісло, Андрій сподівався, що друзі забули про вчорашній спір. Але його надії розвіялися, коли він побачив хитрі погляди, якими всі дивилися на нього.
— Ну що, Андрюха, готовий? — з посмішкою спитав Ігнат.
— До чого? — насторожився Андрій.
— Виконувати бажання, яке ти програв! Ми тут усі придумали для тебе завдання
Судячи з їхніх задоволених облич, вони вигадали щось особливе.
— Ну, викладайте, — зітхнув Андрій.
— Ти знаєш, усі ми вже були одружені або досі в шлюбі. А ти досі не знаєш, як це – сімейне життя.
Андрій насупився.
— О, ні. Тільки не це. Мені й так добре одному.
Ігнат зухвало усміхнувся:
— Ми вирішили, що ти повинен одружитися і прожити в шлюбі мінімум рік…
По-справжньому: жити разом, ходити на побачення, у кіно, і робити все, що властиво сімейним парам.
Андрій пирхнув. Він очікував якоїсь підстави, але такого…
— Гаразд. Але на кому? — запитав він, уже продумуючи в голові, як можна домовитися з кимось із знайомих на «фіктивний» шлюб. Урешті-решт, усе можна владнати за гроші.
— Ми вирішили, що тобі потрібно одружитися на простій дівчині, наприклад, на доярці, — з усмішкою втрутився Ігнат.
Андрій мало не захлинувся повітрям.
— На доярці? З якого це дива?
— Ну, дивись сам: сільська дівчина. Її не купиш за гроші, як міських, — змовницьки відповів Ігнат.
Вони переглянулися, посміюючись, а Андрієві страшенно захотілося пожбурити в когось чашкою чаю. Звісно, вони вже не раз сперечалися на щось дивне, але всі умови завжди виконували без винятків. Однак цього разу він був у глухому куті: у нього був місяць на виконання завдання, і через тридцять днів потрібно було показати друзям свою «дружину». Але де ж знайти доярку, яка погодиться вийти за нього заміж?
Вийшовши на вулицю, Андрій сів на підніжку машини і закурив, поринувши у роздуми.
— Ну й справи…
— Що трапилося, Андрію Миколайовичу? — пролунав спокійний голос Василя.
Андрій підвів очі.
— Та ось, треба знайти доярку, яка за мене заміж піде. Ти таких випадково не знаєш? Я б заплатив.
Василь подивився на нього серйозно.
— Знаю одну.
Андрій здивовано підвівся.
— Справді?
Василь кивнув і зітхнув.
— Дай-но розповім. У мене є племінниця. Хороша жінка, але доля її не шкодувала. У дитини важка хвороба, а чоловік, дізнавшись, що лікування буде довгим і дорогим, одразу втік. Вона перебралася в село – там для хлопчика краще: свіже повітря, молоко. Працює на фермі, аби хоч якось зібрати гроші на лікування. Якби не витрати на ліки, вона б давно залишила роботу в дві зміни. Заради свого сина вона піде на багато чого. Спробуй із нею поговорити.
Андрій замислився. Цей варіант здавався ідеальним.
— Гаразд, Василю, запиши її адресу. Завтра поїду.
Проте поїздку довелося відкласти на день – Андрій почувався недобре після вечірки. Наступного ранку він купив цукерки для хлопчика, іграшкову машинку і вирушив у дорогу. Незабаром він побачив будинок – старенький, але доглянутий. Андрій постукав у двері.
– Так, заходьте, – пролунав жіночий голос із середини будинку.
Голос був несподівано молодим. Андрій увійшов і зустрівся поглядом із великими, яскравими волошковими очима. Спершу він помітив лише їх, а потім і саму господиню будинку — молоду, тендітну, майже невагому жінку, ніби з іншого світу. Їй, мабуть, було близько тридцяти, але виглядала вона значно молодше.
— Я правильно розумію, що ви Андрій? — її голос повернув його зі стану задумливості.
— Так, доброго дня, — кивнув він.
— Проходьте, я все підготувала. Дядько Василь мене попередив, — вона вказала на стіл, на якому лежали документи та медичні довідки.
— Ось тут уся інформація про лікування Семена та його вартість. Якщо сума вас влаштовує, я згодна на ваші умови, — продовжила вона.
Андрій уважно поглянув на жінку, помітивши темні кола під її очима і глибокий відчай, який вона намагалася приховати. У цей момент до них підійшов худорлявий хлопчик із такими ж великими, волошковими очима, як у його матері.
— Доброго дня, — несміливо сказав він.
Андрій тепло усміхнувся:
— Привіт, Сьомко, я для тебе щось привіз.
Очі хлопчика засвітилися від радості, і Андрій із сумом подумав, що слід було б узяти із собою більше подарунків.
Закінчивши з документами, Андрій вийшов надвір, подзвонив знайомому лікарю з приватної клініки й зачитав йому діагнози та результати аналізів хлопчика.
— Ну що ж, якщо все гаразд, можемо вирушати, — сказав він, повернувшись у будинок.
Валентина здивовано подивилася на нього:
— Як це, просто зараз?
— А навіщо чекати? Тим більше, за два дні Семен уже має бути на обстеженні.
Вона розгублено відповіла:
— Мені потрібно звільнитися з роботи й завершити всі справи тут.
Андрій на мить задумався, а потім запропонував:
— Давайте так: сьогодні я залишуся з Сьомою, ми ближче познайомимося, а ви поки все владнаєте. Завтра вранці вирушаємо.
Коли вони приїхали до будинку Андрія, Валентина невпевнено оглядала просторе житло.
— Ви тут самі живете? — запитала вона.
— Так. Тричі на тиждень приходить жінка, щоб прибрати й приготувати їжу. А чому вас це дивує? — з легкою усмішкою відповів Андрій.
— Багато місця, — тихо сказала Валентина.
Андрій знизав плечима:
— Ну, статус, так би мовити, зобов’язує. Ось ваша кімната, кухня там, тут ванна. Якщо щось буде незрозуміло, розберетеся. А мені потрібно на роботу, ненадовго відлучуся.
Розписалися вони скромно, але уникнути візиту друзів-бізнесменів не вдалося. Ввечері ті завітали з квітами та подарунками, явно бажаючи побачити «нову дружину».
— Ну, дякую, що хоч заздалегідь попередили. Хоча це заслуга не моя, а Валі, — сказав Андрій.
Валентина спокійно відповіла:
— Нічого страшного. Нехай заходять. Я все підготую, тим більше продуктів у вас достатньо.
— Я допоможу, — швидко відгукнувся Андрій. Він був готовий навіть чистити унітаз, аби тільки побути поруч із нею.
— Валю, давай на «ти», — запропонував він із посмішкою.
Останнім виходив Ігнат. Оглядаючи кімнату, він задумливо сказав:
— Андрюха, не знаю, де ти її знайшов, але скажи, якщо здумаєш розлучатися. Така жінка заслуговує жити в достатку і бути на руках носимою.
Минуло вже шість місяців, а Андрій так і не почав розмову про розлучення. Сёмка несподівано почав швидко одужувати, і лікар пояснив, що таке часто трапляється, коли організм отримує достатню кількість необхідних препаратів — хвороба просто втрачає сили для опору.
Коли Сёмонові дозволили провести вихідні вдома, Андрій запропонував прогулятися в парку.
— Мамочко, будь ласка! Я не втомлюся! Дуже хочу на вулицю! — Сьома радісно плескав у долоні.
Валя усміхнулася, і вони вийшли на свіже повітря. Весна вже панувала навкруги: усе шуміло й квітло. Цей день став особливим для Андрія — він бачив щастя на обличчях тих, хто був йому дорогий. Сьома так зрадів, коли Андрій виграв для нього плюшевого ведмедя в тирі, що Валентина з тривогою глянула на сина.
— Не переживай, радість і гарні емоції ще нікому не шкодили, — заспокоїв її Андрій із легкою посмішкою.
Валя глибоко зітхнула:
— Важко звикнути до думки, що більше не потрібно боятися за кожен подих своєї дитини.
Андрій напружився, помітивши, що Валя хоче сказати щось важливе. Усередині в нього все стиснулося. «Ні, тільки не це… Не про те, що пора говорити про розлучення», — пронеслося в його голові.
— Не знаю, що тобою керувало, але ти дуже допоміг нам, ти врятував мого хлопчика. Я не уявляю, як буде далі, коли ми з тобою розійдемося, — почала Валя тихим голосом. — Але я маю тобі дещо сказати. Твій друг, Ігнат, приїжджав до мене. Він казав, що любить мене, що буде боротися за мене, і що я тобі не потрібна. Я не надаю цьому великого значення, але вважаю, що ти маєш це знати.
Андрій стиснув зуби.
— І що ти йому відповіла? — запитав він, не приховуючи напруження.
Валя спочатку подивилася на нього, потім відвела погляд:
— Це не так важливо.
— Неважливо? Для тебе це, може, й неважливо, а для мене — це все. Я взагалі не уявляю тепер, як жити без вас. Розумієш, я ніколи не збирався одружуватися, і якби мені хтось сказав, що я буду мало не плакати від думки, що можу втратити кохану жінку, я б просто розсміявся йому в обличчя. А тепер… Скажи мені, що робити? Хоча… якщо ти вирішила піти до Ігната, я не триматиму тебе. Головне, щоб тобі й Сёмці було добре.
Андрій відвернувся, щоб приховати свої емоції, але за мить відчув на плечі її теплу руку.
— Я сказала йому, що не зможу бути з ним, бо люблю тебе, — тихо промовила Валя.
Шановні читачі, якщо вам цікаво читати ще більше наших історій – залишайте свої коментарі та не забувайте пр
