– Як то так, ти не дочекалася Вадима і сама сіла до вечері? Олесю, щоб це мені було останній раз, ти мене почула? Це не по-сімейному, не по-людськи. Ви сім’я, повинні разом снідати і вечеряти. Це не обговорюється, – сказала мені Ліда Семенівна таким голосом, що я ледь не заплакала.

Я вже про себе в спальні проговорила, що була ну дуже голодна, бо зранку не встигла поснідати, а на роботі була “запара”.

Ще до весілля з Вадимом я знала, що в його сім’ї є традиція, що снідати і вечеряти повинні всі разом. Тато, мама і якщо є діти, всі сідають за накритий стіл, спершу їдять, а після і обговорюють різні теми, що відбулись в кого за день і тому подібне.

Я нічого не мала проти таких традицій. В мене дома такого ніколи не біло, я до цього не навчена, але проти нової сім’ї я не пішла.

Але найважливіше, що у нас з Вадимом є своя квартира, де ми будемо встановлювати свої порядки і традиції. Так думала я, але я помилилася.

Десь через тижнів два після весілля сталася ситуація, через яку я досі не маю спокою, хоч минув вже рік.

Ми з чоловіком працюємо в різних компаніях. Я до п’ятої вечора, а Вадим дома аж о 19.

Того дня ми з чоловіком проспали і не почули будильника. Молоді, самі розумієте, звечора не спиться, а зранку не підіймеш.

Ми поспіхом випили по чашечці кави, поцілували один одного в щічку і розбіглися кожен по своїх офісах.

Зазвичай на роботі в нас є обід, але цього дня я працювала над важливим проєктом, тому поїсти не пішла.

Коли я їхала додому, на кожному білборді мені ввижалась їжа. Я вже не могла дочекатися, коли відкрию холодильник і начерпну собі “вчорашнього” борщику з сальцем, яке передала з села бабуся.

Звісно, що я не стала чекати чоловіка з роботи, а сіла і за пару хвилин брудна тарілка була в посудомийці, а я зі своїм повним пузіком щасливо лежала на дивані у вітальні.

В зазначений час прийшов Вадим. Я запросила його до столу, сіла біля нього, але вже не їла, бо сита.

Вадим мене зрозумів і нічого не сказав.

Але про цю ситуацію “дивом” дізналася свекруха (подзвонила в той час по відео зв’язку) і давай обурюватися.

З того часу вона телефонує або ж Вадиму, або ж мені і обов’язково питає, чи сідаємо ми до столу разом, бо якщо ні, то вона приїде і нас навчить цінувати традиції.

Ми просто говоримо їй, що в нас все добре, що ми навіть обідаємо разом. Поки свекруха в це вірить, хоча в нашій сім’ї це відбувається дуже рідко.

І ось хочу спитати у вас. Як відбувається у ваших сім’ях? Чи сідаєте ви до вечері разом? Як нам реагувати на “традиції” свекрухи?