Сусідки мені кажуть, щоб я з дочки вимагала законні аліменти, а я краще голодувати буду, але в суд на рідну дитину ніколи не подам. Начебто і не була ніколи моя Анька жаднюгою. Навіть маленькою шоколадкою зі мною завжди ділилася, та й після інституту завжди мені грошики «підкидала».
«На, мамуся, купи собі хустку або тапочки нові», «От тобі, мамуся, на солоденьке». Від грошей її я відмовлялася, тому як сама ще працювала, і прогодувати себе цілком змогла. Але все змінилося в моєму житті, після того, як я вийшла на пенсію.
Працювала не до 55 років, а до 60 навіть. Протягом останніх п’яти вахтером в школі сиділа, та ще підлоги мила. Втомлювалася, звичайно, але хоч грошей на таблетки вистачало. А як на моє місце взяли іншу, молодшу, то стала просто виживати на пенсію. З неї майже половина в місяць на комуналку йде, взимку ще більше.
Моя основна їжа – це каші, супчики на воді (варю їх на два дні), та молочку іноді купую. На такому харчуванні довго не протягнеш. Я вже не кажу про засоби гігієни, різні там дрібниці і ліки. Що прописав мені лікар минулого року, просто не купую. Не лікуюся. Тому що банально нема на що!
Купити таблетки і сидіти без хліба? Дочка моя теж в тому році вдруге вийшла заміж і поїхала з новим чоловіком у Варшаву. Надсилала фотографії, машину вони купили, квартиру в іпотеку взяли. Ось в Туреччину в червні їздили. Дочка мене питає про здоров’я, що смачненького готую ..
Я їй весь час брехала, що все добре, що все у мене є. Брехала, що ось курку смажену їм, сік апельсиновий п’ю. Хоча я вже давно забула як виглядає і курка і сік … Я брехала, а вона вірила. Хоча вона прекрасно знає, яка у мене пенсія, і які в магазині ціни .. А недавно не витримала, і відкритим текстом попросила у дочки трохи грошей. Хотіла хоч овочів купити, щось на зиму заморозити, та останні шльопанці порвалися ще, як на зло.
Дочка на моє прохання, ласкаво прощебетала: «Звичайно, матуся». А на наступний день мені на картку прийшли 500 гривень. Допомога дочки… Я хотіла вже назад їй відіслати, та не знаю як це робити через інтернет. Вона ввечері потім зателефонувала, запитала мене про гроші, чи отримала я їх? Я подякувала.
Поклала трубку, а потім розревілася. Як дурна. Так, у них там в цій Варшаві чашка кави стільки коштує! А вона єдиний раз, коли мати попросила про допомогу, дала мені ці нещасні 500 гривень. Тепер я зареклася. що більше не буду благати її про гроші. Додумається матері допомогти, сама вишле, А ні, так ні …
Буду далі брехати про вигадане м’ясо, яке я їм кожен день .. Я брехала, щоб її не засмучувати, а вийшло он воно як .. Вона може і справді думає, що в провінції у нас тут все даром, і тільки в столиці ціни високі .. Давно вдома не була вона, давно до матері в холодильник не заглядала.
Що Ви мені порадите?
