Що ти дав, то те – твоє…
У храмове свято виходять з церкви жінка з онукою, а біля брами, вздовж доріжки, стоять десятки жебраків і милостиню випрошують. Підійшла жінка до них, тому дала гривню, іншому, і так всіх обійшла, і нікому не пожаліла грошей.
Онука здивовано поглядає на бабусю, бо йдуть сотні людей і ніхто на жебраків навіть не гляне. А дехто із заможних містян ще й огризається, хоч грошей, в того чи іншого, не порахувати скільки є.
– Хай Бог подасть! – скаже розгнівано. – Краще би роботою якоюсь зайнялися, ніж стояти тут і вициганювати в добрих людей грошей!
– Чому вони так поступають, бабусю? – питає онука. – Ми ж не багаті, а ти ні одного не обминула жебрака. Кожному подала милостиню.
– Бачиш, онучко, – каже старенька, – у тих людей є все, що забагне душа та вони загордилися дуже, бо заможне життя засліпило їм очі і вони не бачать поряд себе тих сіромах, що живуть у нужді і змушені випрошувати милостиню. Не по Божому вони чинять. А я дала кожному нужденному по гривні і на душі стало легше. Гривня – не такі великі гроші, та коли б кожен так вчинив, то зробив би добру справу. Бо що ти дав ближньому у скрутний для нього час, то те – твоє. Це твоя заслуга перед Богом…
Ігор ТОПОРОВСЬКИЙ, м. Хоростків
За матеріалами видання Наш ДЕНЬ
