Едуардович Назаренко. Герой вступив до лав Збройних сил України ще до повномасштабного вторгнення, бо всією справою його життя була квітуча Україна.
Йому не було й 30 років, але захисник України встиг повоювати на різних напрямках та залишити по собі дійсно істотний слід. Близькі й досі не можуть оговтатись від трагедії, але сам Сашко завжди був оптимістом і поліг у боях за нашу неньку свідомо, розуміючи всі ризики.
Докладніше про нього читайте в матеріалі OBOZREVATEL.
Воїн – із самого дитинства
Герой народився 16 листопада 1993 року в наразі тимчасово окупованому селищі Запорізької області. Захисника України виховували бабуся з дідусем, на те є свої причини. З дитинства Сашка вабила військова справа. Чи то так вплинуло те, що його прадід загинув під час Другої світової, у родині всі про це пам’ятали і постійно говорили, чи то так сама доля вирішила. Як пригадує друг дитинства Дмитро, з яким у дорослому житті Сашко покумувався, вони ще з ранніх літ грали у солдатики, а потім почали відтворювати можливі “битви” на території покинутих домоволодінь.
Навчався Олександр у звичайній місцевій школі, а потім у місцевому вищому професійному училищі. Педагоги добре пам’ятають цього зразкового, старанного і водночас доброго учня. Він був справжнім товаришем, доброзичливим та справедливим, дуже цінував дружбу.
Хоча й був відмінником, мав хист до навчання, завжди мріяв про більше. Тому й обрання майбутньої професії не стало проблемою. Йшов до своєї мети цілеспрямовано й обрав правоохоронний фах.
Мрія – змінити Україну
Сестра Ольга згадує, що коли запитала, чому саме такий напрямок, відповів коротко і ясно: “Хочу змінити країну”.
І тоді доля була прихильною: у 2012 році Олександр вступив туди, куди хотів, – у Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ. Обрав захисник України факультет кримінальної міліції (це було ще до реформи. – Ред.).
“Познайомились ми у 2013 році, будучи курсантами ДДУВС. Коли згадую про Олександра, перше, що приходить на думку, так це його відкритість, гарне почуття гумору та бажання справедливості. Говорячи про його службу, можу сказати, що Олександр був зразковим поліцейським та військовим, професіоналом своєї справи, дисциплінованим, відповідальним, хоробрим, людиною, на яку можна було покластись у тяжкі часи“, – коментує товариш полеглого захисника України Дмитро Замура.
Будував кар’єру і все виходило
Після навчання у виші Олександр прийшов працювати у поліцейській відділок свого рідного селища. За свою роботу неодноразово отримував грамоти та премії. Колеги згадують Олександра як віддану своїй справі й дуже чесну людину. “Честь маю”, – завжди було девізом його життя.
Без свободи немає майбутнього
Але не сиділось йому на місці – бачивши страшну війн*у, розуміючи ціну, Олександр пішов боронити нашу країну в зону ООС. До лав ЗСУ він вступив у вересні 2021 року, тоді про “велику ві*йну” говорили пошепки й не всі, але не Сашко. Він чітко розумів, що буде далі. Абсолютно свідомо Олександр став на захист свого регіону в перші дні широкомасштабного вторгнення, а коли з’явився шанс звільнити своє рідне селище, одразу викликався. При цьому рідні до останнього не знали, що він знаходиться “на нулі”.
Загинув наш Герой 10 червня на Запорізькому напрямку, в тилу у ворога. Сашко дуже хотів додому, тому й говорив, що скоро треба буде збирати валізи, згадує сестра Ольга.
“Остання наша розмова… Вона відбулась за годину десь до загибелі… Він був дуже впевнений, у гарному настрої, обіцяв зателефонувати завтра… Але “завтра” дзвінок був зовсім інший… Дуже тяжко, але знаю, що Сашко віддав своє життя за наше майбутнє. Знаючи його, розумієш, що він не вчинив би інакше. Це дійсно героїчна людина! Ти назавжди в моєму серці та пам’яті!” – каже сестра.
Остання путь
Провести Олександра Назаренка в останню путь зійшлися всі близькі та знайомі. Кожен з них згадує його як одного з найкращих людей, що колись знали, контекст, звісно, у кожного свій.
Командир нашого Героя наголосив, що тепер помста для окупантів буде не лише за український народ, а й за Олександра зокрема.
Сам наш захисник не встиг створити власну родину, але він був тією самою родиною для багатьох своїх друзів та товаришів. Кум Дмитро зазначив, що похресниця Олександра Майя завжди пам’ятатиме про свого хрещеного татуся – Героя!
“Для мене та моєї сім’ї Сашко був не просто другом, кумом, а повноцінним її членом. Це величезна втрата, частина душі вмерла разом з ним. Він був позитивною, відкритою та чесною людиною. Навряд чи б він розділяв нашу скорботу, оскільки був противником смутку та розпачу. Тому нехай покоїться з миром. Всім живим, близьким йому людям, бажаю здійснити все, що було сумісно з ним задумано та омріяно. Він був дуже уважною людиною та мав велике коло спілкування, думаю, його душа радітиме, коли ваші мрії будуть здійснені”, – Дмитро, Вікторія, Майя.
Близькі Олександра теж розповіли про нього.
“Олександр – це герой нашого часу! За свої 29 років він зміг залишити глибокий слід у становленні нашої держави, сприяючи її просуванню в бік свободи, незалежності, добра. Це людина, яка завжди була на стороні справедливості. Надійний, рішучий, сміливий, добрий, веселий, душа компанії – таким ти нам запам‘ятався. Вірний друг, кум – ти назавжди в наших серцях живий…” – зазначили куми Антон, Анна, Гліб.
Сестра Оксана переконана, що Сашко тепер навічно в строю.Скорботи це не втамує, але, за її словами, розуміння героїзму нашого захисника дає сили.
“Це людина, яка постійно приходила мені на допомогу, у будь-якому випадку. Завжди! Людина, яка завжди підтримувала… він вчив мене їздити на машині, а потім – стріляти… Його історії з роботи, коли він працював у поліції, заслуговують окремого часу… Смішно їх згадувати. Сашко завжди міг насмішити, навіть у тих ситуаціях, коли, здавалося, і сміятися ні з чого… Мріяв про мед… хотів собі пасіку зробити. Планував так багато, що важко було і розібрати, де жарт (бо дуже любив жартувати), а де правда… Тяжко буде без нього… Але я дуже рада, що була з ним знайома! Знаєте, з будь-якою людиною є те, що тобі в ній подобається чи навпаки – не подобається, і от у Сашка другого не було взагалі”, – згадує близька подруга Діана.
“Розповідати про Сашка можна нескінченно. Це людина, з якою ми були знайомі понад 20 років, і я не жалкую про це. Він був більше ніж друг, він був частиною нашої родини. Людина чесності, людина слова, людина-герой! Жалкую про одне – що через життєві обставини ми бачилися дуже рідко. Мені було за честь мати такого друга, як він, і в моїй пам’яті він залишився завжди усміхненим, веселим, цілеспрямованим, непохитним воїном!” – подруга Вікторія Тимофєєва.
Близька подруга Олександра Ольга наголосила, що такої порядної та чесної людини, як наш захисник, вона не зустрічала.
“Познайомилися з Олександром, коли він прийшов працювати до поліції. Він товаришував з моїм братом Миколою, який теж там працював. Ми одразу всі здружилися, всі значущі події переживали разом, на всі свята їздили одне до одного. Потім вони вдвох (Олександр та брат. – Ред.) пішли до ЗСУ, не відслужили й року, як почалася війна… Наше рідне селище швидко окупували. У квітні минулого року мені вдалося виїхати з окупації, і відтоді кожного разу, як Сашко виривався в місто, він одразу їхав до моєї родини. Ми годинами розмовляли, згадували мирне минуле, планували мирне майбутнє… У нас із Сашком були максимально довірчі стосунки, такого друга, як він, вже не буде ніколи. Найдобріший, найпорядніший, нікого кращого я не зустрічала у своєму житті. Моя мама ставиться до нього як до другого сина, а для мене він – справді другий рідний брат. Моя сім’я також з великою повагою та любов’ю ставиться до його бабусі та дідуся. Сашко – частина моєї родини… був, є і назавжди залишиться!” – розповіла Ольга.
Сестра Ілона додала, що Олександр мріяв жити, мати дружину і діточок.
“Остання зустріч з братом запам’яталась довгою розмовою, не стільки спогадами про минуле, як планами на майбутнє! Сашко був світлою людиною з доброю душею, людиною з великим серцем! Він мріяв жити, мати дружину і діточок! Я пам’ятаю, що він сказав такі слова, на які не кожен би зважився: “Якщо все ж таки я не зустріну ту саму єдину дівчину, з якою одружусь, то я обов’язково візьму дитинку з дитячого будинку, буду ростити її, піклуватися, присвячу їй своє життя, вона і буде сенсом мого життя!” Звичайно, я відповіла, що все буде добре і що у нього буде і дружина, і діточки, і вони всі проживуть довге й щасливе життя. Я і подумати не могла, що цього не станеться, що війна забере його життя, його мрії, його майбутнє! Мені боляче від того, що тебе вже немає з нами, що такої чудової і світлої людини, як ти, більше немає! Ти назавжди залишишся в моєму серці! Спочивай з миром! Вічна пам’ять тобі, братику!” – зазначила жінка.
“Мені, як тітці Сашка, дуже шкода та соромно, що в мирний час ми з ним не спілкувалися. Тому я дізналася, який він є, вже під час війни: статний, мужній, впевнений у собі та своїх силах, знає, що хоче від життя, та завжди висловлює свою думку, не соромлячись та не дивлячись на те, що комусь це не подобається, навіть шкідливих звичок не мав. На жаль, всі ці якості я зрозуміла, коли його не стало. Мої діти знали Сашка як воїна, їхнього захисника та захисника нашої держави. Досі не можу повірити, що його з нами немає. Проте ми знаємо, що він в наших серцях залишиться навічно, адже Герої не вмирають!” – додала тітка Тетяна.
