В неділю на вечерю до нас часто приходила Людмила Володимирівна – матір чоловіка, навідувала своїх онуків. От це був знову ж такий звичний вечір. Правда, цього разу свекруха мала дуже дивний вигляд, на обличчі – бліда, сумна… Не розповідала нам останніх пліток зі своєї роботи. Я не зрозуміла, що відбувається.
– Будете до чаю зефір? – запропонувала я матері Віктора.
– Ну давай, – відповіла свекруха, але навіть не кинула на мене погляд.
Вона мовчки сіла за стіл, зробила ковток чаю, а потім побігла в туалет.
– Що ж трапилося? – запитала я у чоловіка.
– Не знаю, певно якесь отруєння.
Вже через дві-три хвилини вона знову сиділа з нами за столом.
– Мамо, тобі погано? Може, поїдемо в лікарню? – дбав про неї син.
– Синку, зі мною все добре, я здорова.
– Та ж з тобою точно щось не те…
– Я … – забарилася мати.
– Мамо, не лякай…
– Я вагітна. Не знаю від кого, – випалила свекруха.
Я просто отетеріла, в чоловіка з рук випала чашка, правда, на неї навіть ніхто не звернув уваги. Людмилі Володимирівні 56 років, живе вона спокійним життям, робота, дім, до нас в гості…Правда, ми багато чого не знали про її таємне життя. Виявляється, не така вона вже і самотня.
– Мамо, як таке могло статися, може, ти помилилася, – після довгої мовчанки сказав Віктор.
– Ні, не помилилася, я от вчора робила УЗД. Правда, не знаю, хто батько дитині. В мене три варіанти Павло Віталійович, або Ігор Сведріцький, або Антон Кір’янов, – протараторила мати.
Тепер чашка з чаєм випала з рук в мене.
Щодо Павла Віталійовича, то можна було зрозуміти – сусід свекрухи, також самотній, в роках, вони були б гарною парою. Однак, Ігор й Антон мене просто здивували. Ігор наш одноліток – йому близько тридцяти, а Антон лише повернувся з армії. Обидвоє хлопців працюють зі свекрухою на складі…
– І що ти думаєш далі робити? – спитав син.
– Лікарі кажуть, що я зможу народити, та й з малюком все добре, тому я вирішила народжувати. Коли буде дитина, то зроблю тест ДНК, щоб зрозуміти, хто батько.
Згодом живіт в свекрухи став більш помітний, вона вже намагалася одягати широкі вільні речі, щоб інші не помітили, а особливо – три чоловіки, які можуть бути батьками дитини.
З цього моменту в нашій родині почалося нове життя. Ми всі з турботою і розумінням ставилися до свекрухи в її цікавому положенні. Ми навіть знайшли хорошого платного лікаря для неї, який погодився вести вагітність.
Незабаром у Людмили Федорівни округлився живіт. Було дивно на неї дивитися, але ми намагалися не показувати свого нескінченного подиву і, звичайно, простої людської цікавості.
Згодом свекруха все-таки була вимушена піти в декрет. Така звістка вразила всіх співробітників, особливо переживали Ігор Сведріцький і Антон Кір’янов. В цей же день в гості до нас завітав Ігор, він був впевнений, що дитина від нього..
– Я готовий платити аліменти, утримувати Вашу маму, але одружуватися я не буду. Дитину вона може записати на мене, але я не буду мати ніякого відношення до її виховання, – заявив 30-річний хлопець.
– Я розумію, але Вам це потрібно сказати самостійно Людмилі, чому ви цього не зробите?
Хлопець просто опустив очі й нічого не сказав у відповідь. Я зрозуміла, що йому страшно йти в гості до Людмили. В цей же день до нас прийшов ще й Антон, і не один, а з мамою.
– В мого сина є наречена, ми вже готуємося до весілля, я дам вам стільки грошей для дитини, скільки треба, однак нікому не розповідайте про цей випадок, – просила мама Антона.
– Ідіть краще, не потрібні нам ваші гроші, – сказала я і зачинила перед нею двері.
Тут я вже почала злитися. Звичайно, Людмила Володимирівна винна у цьому, але не вона одна. Чоловіки також повинні нести відповідальність. Ці молоді хлопці взагалі забули, що таке чоловічі вчинки.
Через пару годин прийшов і Павло Віталійович, він в руках тримав торт та квіти. Вручив їх мені.
– Я шокований, що Людочка вагітна, але я дуже щасливий, діти – це просто дар, і я вірю, що ми будемо хорошими батьками, нехай вас не бентежить мій вік, у мене ще сил та енергії більше, ніж в деяких молодих хлопців.
Я була приємно здивована, що в нашому світі все ще є справжні чоловіки. Правда, ще бентежив той факт, що дитина взагалі може бути не його… Однак я вирішила не пхати свого носа.
– Ми дуже раді, – підбирала я слова для відповіді. – Ну, а до нас навіщо Ви прийшли?
– Ми ж з Людою готуємося до весілля, от я прийшов Вас запросити. Їй просто щось погано стало в останній момент.
Згодом вони дійсно одружилися, а свекруха народила здорову донечку. Вона тихцем зробила ДНК, який підтвердив – це була дійсно його рідна дочка.
Що Ви думаєте з цього приводу?
