В прекрасній долині, серед лісів і полів, стояв двоповерховий будинок.
В цій чудовій оселі мешкала дуже щаслива сім’я з трьох осіб: татко, мама і їх маленький син.
Через долину протікала невеличка, але доволі бурхлива річка.
Кожної неділі родина їздила на машині в храм на Службу Божу, бо жила за межами села.
А кожного вечора всі разом молилися перед сном. Ангел Господній спускався, забирав молитви та відносив в Царство Небесне.
Одного разу, коли осінні зливи почали заливати долину, татусь помітив, що в будинку на першому поверсі з’явилася каламутна вода.
Він розбудив родину, але вода наповняла будинок дуже швидко.
Вони були дуже налякані і вирішили вилізти на дах.
Але це їх не врятувало і вода вже дійшла до колін татка. Він сильно обійняв дружину та сказав:
— Стань мені на плечі, а сина постав на свої плечі. Нічого не бійся. Я ніколи вас не покину!
Мати пригорнула дитя і промовила:
— Стань мені на плечі. Нічого не бійся. Я ніколи тебе не покину!
Вода невпинно підіймалася. Вона затопила татка, потім маму, підіймалась все вище і вище й дісталася вже до чола хлопчика.
І тут з’явився ангел, який спустився за вечірніми молитвами. Він побачив тільки пасмочко дитячого волосся в темній каламутній воді.
Схопився за нього та й потягнув. Спочатку з’явився син, потім мама, а слідом батько. Всі щосили трималися одне за одного.
Ангел переніс їх на високий пагорб, куди вода не могла дійти. Родина почала обійматися та плакати від щастя.
В той вечір на Небо ангел відніс не молитви, а їхню щиру любов.
