Холодний осінній ранок, дрібний дощ. Молоденька дівчина, зовсім ще дитина, загорнувшись в промокле покривало і тремтяча від холоду, швидким кроком прямує в бік лісу. В руках, притискаючи до грyдей, вона тримає зовсім крихітний кульочок. Озираючись назад вона додає крок.
– Я люблю тебе!
– Я тебе теж, ми завжди будемо разом!
Тримаючись за руки, Оленка і Максим гуляли вулицями рідного села. Мріяли закінчити школу, вступити в один інститут, одружитися і жити довго і щасливо.
Оленка почала відчувати нездужання, з’явилася блювота вранці. Що таке відбувається? Наташка, подруга Оленки, відразу поставила їй діагноз:
– Та ти вaгітна.
Оленка побігла до Максима.
– Ти що дyрна? Я ще школу не закінчив, у мене немає професії. На що ти хочеш жити? Єдиний вихід це абoрт.
Оленка йшла додому, слова Максима немов досі різали її слух «абoрт, абoрт, абoрт.»
Незабаром став помітний живіт. Мама завела розмову з дочкою. Оленка не стала нічого приховувати, вони завжди були з мамою як подружки, розповіла все як є.
Приголомшені новиною батьки, що покладали на дочку великі надії, пообіцяли Оленці, що все буде добре.
Пoлoговий будинок. Оленка просить принести сина, але їх зустріч чомусь відкладають. Що таке? Що трапилося?
Увечері, коли всі медсестри зібралися в сестринській, Оленка пішла хоч одним злазком подивитися на сина. Проходячи повз сестринської, вона почула розмову.
– Завтра потрібно все рано підготувати. Мати Оленки приїде за її сином і відвезе його в Будинок малятка. А Оленці завтра потрібно повідомити, що її сина більше немає.
Оленка не змогла стулити очей. Не чекаючи світанку, вона закутала в покривало, взяла сина на руки і обережно спустилася в вікно палати першого поверху.
Вона бігла, бігла і всю дорогу шепотіла синові: – Я тебе нікому не віддам!
За лісом була маленька хатина, в якій жила бабуся Оленки. Оленка прибігла до неї, ридаючи, розповіла все що сталося.
Бабуся, притиснула Оленку разом з сином до себе:
– Не плач, доню! Я вас нікому не віддам!
