Син одружився, у нього вже двоє маленьких діток. З його сім’єю ми бачимось рідко, через велику відстань. Були у них лиш декілька разів: на відвідинах в онуків і на екскурсії містом. Нам не дуже сподобалось. Ми з чоловіком прихильники тихого сільського життя, а не швидкого галасного міського.
Дітям у нас, мабуть, теж не дуже. Адже приїжджають до нас не більше двох-трьох разів на рік. А ми так сумуємо за ними!
Минулого тижня у невістки був ювілею – 30 років. Нас запросили на святкування. В ресторан. Я поміняла гривні на долари і запхала у конверт – син казав так дарувати. Гостей було близько 20. Ми нікого, окрім сватів і не знали. Конверт з грошима кинули у скриньку, яка стояла на столі. Збоку ще клали подарунки інші гості.
Та все б нічого. Настрій і атмосферу зіпсував святковий стіл. На ньому ж не було чого їсти!
Ми ж люди прості. Звикли до салатів, картопельки, курочки. До ситної їжі!
На солодке принесли якісь чізкейки і фондани. А де ж торт, пляцки якісь?
Хотіли випити, та й з цим проблема: ні вина, ні біленької! Одні лиш бейліси, фраголіно і коктейлі.
Коли всі пішли танцювати чи просто на вулицю подихати свіжим повітрям, я підійшла до тієї скриньки і витягла наш конверт. 200 доларів туди поставили! Я робила це без докорів сумління. Ми їхали далеку дорогу, а навіть нічого не змогли з’їсти! Що ж це за частування. Не розумію зовсім.
А кошти ці підуть у благе діло: ми хлів відремонтувати маємо і мотоблок барахлити почав. Тому невістка хай вибачає, але по-іншому я зробити не могла! Яке свято було для нас – такий подарунок буде для вас!
А ви б змогли забрати свій подарунок, навіть якби ви були голодні після свята?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!
