Аліні подзвонила її давня знайома Наталя. Подругами вони не були, але знайомі були вже років п’ять, відколи Аліна прийшла до неї вперше на масаж.
Її Аліні рекомендували у їхньому колективі.
– Ну ось що ж це таке?! – жалілася Наталка, тримаючи в руках чашку з кавою, в яку капали її гіркі сльозинки.
Її покинув чоловік, на якого вона витратила два з лишком роки життя. І все, за її словами, було добре.
Вона вже прикидала в голові весільне вбрання, медовий місяць і безбідне життя з процвітаючим бізнесменом, а він…
– Ну не переймайся ти так, – заспокоювала її Аліна. – Зустрінеш іншого, і не гіршого.
Але Наталя не погоджувалася. Їй уже було за тридцять, а зараз всім подавай красунь свіжих і рум’яних. Отож Іван і знайшов собі таку…
…А через день Аліні знову подзвонили. Це був давній знайомий її чоловіка Петра – Микола.
Дзвонив він, правда, чоловікові, але не застав його, і розговорився з Аліною.
– Все, моє життя у великому місті закінчилося. Доведеться повертатись у рідні краї. Колишня попросила звільнити її квартиру, фірма закрилася, тож ні роботи, ні житла.
– Ну й повертайся, – сказала Аліна. – Тут у тебе своя квартира, а роботу знайдеш…
Запала важка мовчанка. Миколі було близько п’ятдесяти років, і запропонована перспектива його явно не влаштовувала.
– А син як же ж? Він без мене пропаде, з матір’ю вони не ладнають. Він і так уже й веселий раз приходив, і дівчат якихось у дім приводив. Тільки мої настанови його не цікавлять.
Але тут Аліна нічим допомогти не могла. Це питання він має вирішити сам…
Але до кінця тижня пролунав дзвінок у двері, Аліна вирішила, що це чоловік повернувся, але помилилась.
Красень, що там гріха таїти! Одягнений з голочки, а в руках довга коробка. Аліна відкрила її й ахнула!
Там була орхідея! Подарунок Аліні… Гарно, вишукано…
– Не повернувся ще Петро? – запитав він з прихованим смутком в очах.
– Ні ще. Ти назавжди? – поцікавилася Аліна, запропонувавши гостю кави.
– Так, починатиму все з нуля, а точніше, повертаюся в рідні краї. У великому місті мені житла не купити, зате в цій квартирі зроблю капітальний ремонт, як тільки квартиранти з’їдуть, куплю нові меблі. На це все мені вистачить. А з роботою, сподіваюся, Петро допоможе.
Аліна схвалила план Миколи, і він запитав:
– Подруги у тебе немає на прикметі, щоб не гордовита була, але розумна? – посміхнувся Микола. – Не можу я сам, не повіриш…
– Є! – тут же видала Аліна, згадавши про Наталку. – У нас через тиждень буде вечірка. Приходь, познайомлю…
Микола стояв осторонь і розмовляв з Петром, безперестанку оглядаючи гостей оцінювальним поглядом.
І тут підійшли Аліна з Наталею. Перехресні погляди, чарівна посмішка, легко потиснуті руки. Було видно, що вони сподобалися один одному…
І Микола із Наталею не відходили один від одного.
Чудова пара навіть Петро оцінив, хоча раніше ставився до знайомої дружини трохи несерйозно.
– Що у вас спільного? – запитав він Аліну.
– А спільного у нас масаж і рідкісні розмови по телефону. – сказала та. – Ми не подруги, а просто знайомі…
…Так чи інакше, а Наталя була щасливою. Навіть віддячила Аліні, подарувавши їй сертифікат у їхній дорогий салон краси.
Там, у салоні, вони й зустрічалися. Наталя невпинно твердила, який Микола чудовий, добрий, велелюбний.
Цією радістю Аліна поділилася із чоловіком. Гарна пара вийшла з її легкої руки.
Але Петро чомусь цієї радості не поділяв… Відмовчувався, нічого не казав, щось явно приховуючи.
Довелося його трішки розпитати.
– У чому річ, коханий?! – здивувалась Аліна. – Щось не так?
– Та все не так, Аліно! – сказав Петро. – Дружина в нього заслабла. Син гуляє. Не може пробачити батькам, що вони розійшлися. Він вимагає, щоб батько повернувся. А я за Миколу поручився…
– І що? Він збирається назад? Вони ж розлучилися! Та й синові скільки? Двадцять п’ять? Йому що, нянька потрібна? Що за нісенітниці, Петрику?
– І йому, і його дружині. Я ж говорю, заслбала вона, причому дуже серйозно.
Невдовзі Аліна зустрілася з Наталкою в салоні краси. На тій лиця не було:
– Не повіриш, завтра приїжджає його син, Аліно. Можеш собі уявити? Микола просить мене повернутися до себе, щоб він із сином налагодив стосунки, розібрався, пояснив, що до чого. А мене, значить, на задвірки! Не хоче, бачте, синочка засмучувати! Зовсім вже!
– Ну, почекай, не гарячкуй. Розберуться, а там буде видно буде. Пояснить він йому, що до чого. У вас же кохання, сама говорила.
– Так, кохання. Було кохання, поки колишня не заслабла. І він готовий до неї летіти на крилах! А мені що тепер робити?
– Зрозуміти. Дай йому можливість у всьому самому розібратись. Хай поїде, владнає свої справи і повернеться. Якщо справді любить, нікуди не дінеться!
Микола оформив місяць відпустки, що коштувало Петру чималих зусиль, і поїхав із сином до його матері.
Перед від’їздом він прийшов до Наталі і пояснив ситуацію.
Не може він не поїхати, майже ж тридцять років разом прожили, син благав повернутися.
Повертатися до родини він не збирався. Але й відмовити синові не зміг. Справа дійшла до сварки. Він казав, що тоді зовсім перестане дзвонити. Довелося піти сину на поступки.
У глибині душі Микола підозрював, що це хитрощі його колишньої дружини, щоб повернути його.
Але в нього вже інше життя, кохана жінка. І він не збирався нічого міняти. Ось тільки за сина дуже переживав.
Колишня дружина Ольга дуже сумувала, а тут ще й злягла…
Вона була старша за Миколу, і після розлучення вийшла на пенсію. Точніше, її відправили.
І ці дві події плюс син вивели її з рівноваги. Син допомогти не міг. І все це разом звалилося на Миколу.
Та ще й Наталя, проводжаючи його, виставила умову: якщо він за два тижні не повернеться, їхнім стосункам кінець.
Довелося шукати лікаря, від якого Ольга відмовлялася.
Її влаштовував лише один варіант – чоловік повертається до родини, причому не заради неї, а заради сина.
Але це звучало смішно. Молодий чоловік міг сам взяти себе в руки. Так здавалося Миколі.
…І нічого якось не налагоджувалося з його приїздом. Син пропадав усіма вечорами, а часом і ночами.
Говорив, що хоче дати можливість батькам поновити стосунки. А Микола дивився на слабу жінку і мріяв поїхати назад до Наталі, якій ніяк не міг додзвонитися.
І раптом сам отримав дзвінок від неї!
– Я тут у твоєму місті, – повідомила вона. – Як твої справи?
– Гірше нікуди, – відповів Микола і домовився про зустріч.
Вони сиділи в кафе у центрі, обоє сумні. Наталя просила повернутися, а він згадував виснажене обличчя Ольги, її сльози, блиск в очах сина, і не міг ухвалити остаточного рішення.
Точніше, він не міг кинути їх напризволяще. Все це він намагався пояснити жінці, яка сиділа навпроти. І нарешті Наталія заявила:
– Тобі доведеться зробити вибір – або твій дорослий син і колишня, або я, і наша майбутня дитина!
Микола застиг. Він навіть не одразу зрозумів, що Наталя підвелася і швидкою ходою попрямувала до виходу.
Наздоганяти він її не пішов, ноги не слухалися.
Провівши Наталю поглядом і допивши свою каву, Микола ледь підвівся і вийшов на нічну вулицю.
В одну мить він відчув, як земля йде з–під ніг… Чувся різкий скрегіт і сліпучі вогні…
Микола різко відсахнувся назад на тротуар, і злякався. Ні, не за себе, це було б вирішенням від усіх його проблем. Він злякався за тих, хто потребує його допомоги і підтримки…
Син. Хлопця треба витягати з того в’язкого павутиння. Ольга не зможе у її стані. Вона завжди була безпорадною у сімейних справах.
Коли Микола тільки помітив недобре і намагався якось протистояти цьому, Ольга прийняла сторону сина – нехай гуляє, мовляв, доки молодий.
От і догулявся…
А коли справа стала серйозною, виставила його. А потім почала кликати назад, коли сама втратила всі орієнтири в житті і відчула, що не справляється ні з собою, ні з сином, який остаточно махнув рукою на все…
І заради нього він залишив Наталю, жінку, яку покохав після важко самотності.
Звичайно, він не міг звалити на її тендітні плечі всі свої проблеми, але й втратити її не хотів.
Тим більше тепер, коли вона чекає дитину, його дитину!
– Але я ж чоловік! – промайнуло в нього в голові. – Я повинен, ні, я зобов’язаний упорядкувати своє життя і убезпечити всіх, за кого відповідаю.
Він подзвонив Петру, сказав, щоб його звільнили, повернутися він поки що не зможе. Проблеми.
А Наталці надіслав СМС: «Повернуся, як тільки зможу. Люблю тебе і нашого малюка. Микола».
І після цього він відключився від усіх, помінявши сімку на нову…
…Минуло пів року. Наталя сиділа в Аліни на кухні, погладжуючи свій животик і міркувала:
– Чоловіка Бог так і не дав, зате дитинка буде. Я так її люблю…
Вони обидві давно вже поставили хрест на Миколі, який так і не повернувся. На підвіконні пахла орхідея, що розрослася, як символ досконалості і благополуччя.
І дві жінки, милуючись на неї, думали про те, що життя прекрасне, незважаючи ні на що.
Потрібно тільки не морочитися і приймати його таким, яким воно є. Все в ньому можна виправити…
…Настала зима. Снігова, морозна. Наталка йшла вулицею у напрямку свого будинку. Вона вже була в декреті і чекати на появу доньки залишилося зовсім недовго.
У неї все вже було готове для малюка. Багато в чому допомогла Аліна, з якою вони все ж таки подружилися.
Від Миколи не було жодних звісток. Лише один раз Петро приніс їй гроші, сказав, що від Миколи, якісь недоотримані залишки.
Нібито, він надіслав до фірми довіреність на його ім’я. Вона не повірила, але гроші прийняла…
Зі своєю долею Наталя змирилася, намагалася не нервувати заради дитини, зосередившись на своєму та її здоров’ї. Впорається вона. А Микола? Та Бог йому суддя. Сам зробив він свій вибір…
…Вже підходячи до свого будинку, Наталя раптом помітила якогось чоловіка. Він стояв біля під’їзду з якоюсь коробкою в руках і озирався на всі боки.
Наталя підійшла ближче, придивилась до нього й застигла від побаченого! То був Микола! Сльози мимоволі пішли з очей, коли він підбіг, взяв її за руки й сказав:
– Я повернувся! Назавжди, Наталко!
Була довга серйозна розмова. Тільки зараз вона дізналася, що йому довелося пережити. Звичайно, він приховав тоді свою проблему із сином, не хотів і її засмучувати, і сина виставляти у непривабливому світлі.
І за ці місяці він все зробив, але сина витяг. На щастя, хлопець ще не встиг пройти точку неповернення. І вони з Ольгою удвох тягнули його щосили. І все пішло на користь…
Наталя слухала його сповідь, дивилася на посивілі скроні, помітний худорлявість і вірила кожному слову.
– Вона тебе відпустила? – нарешті спитала вона.
– Так. Я не приховував від неї, що в мене є жінка, яка чекає дитину. Коли син влаштувався на роботу, взявся за розум, він сам мені сказав: – Їдь, давай. За мене не хвилюйся, я матір не залишу. Ось так…
…Так, все в цьому житті можна виправити. І проблеми треба вирішувати у міру їх надходження. Як і зробив Микола. І добре, що в його житті з’явилася вона, Наталка, яка зуміла подолати цю розлуку і дати можливість все вирішити.
А тепер у них чудова родина. З сином він зідзвонюється часто. У того все добре і влітку він обіцяв приїхати познайомитись із сестричкою.
– Ми ж приймемо його? – спитав Микола.
– Ну яка може бути взагалі розмова?! – сказала Наталя. – Це твій син, і я ніколи не закрию перед ним двері! Що б не сталося!
