Мене звати Роман і мені 30 років. Жонатий. З дружиною ми вже 7 років разом. І після весілля я насолоджувався подружнім життям, як міг. Це було справжнє кохання, яке тривало цілих 5 років.
Далі дружина почала наполягати на тому, що нам потрібен малюк. Запевняла, що це тільки зміцнить наші стосунки. Я особливо бажанням не палав, але проти також не був. Тож ми запланували вагітність і у нас все вийшло з першого ж разу. Тепер же я, як розумієте, сильно про це жалію.
Як тільки народилася наша доня, то все пішло шкереберть. Я не одразу звик до вічних криків, примх, браку часу. Усе частіше в наші справи почала втручатися теща. Я мало сплю, бо змушений допомагати коханій. Їсти також почав менше. Майже не відпочиваю після роботи. Життя стало просто нестерпним. Останні два роки я, як муха в окропі. З фінансами зараз узагалі важко. Дружина досі не працює, бо сидіти з малою нікому, тож усе доводиться тягнути на власній спині.
![](https://poshepky.com/wp-content/uploads/2022/01/177401_900.jpg)
Так само інтимне життя просто зійшло нанівець. Усе припинилося ще на останніх місяцях вагітності, коли ми дізналися про ускладнення. Дружину поставили на збереження і на цьому наше активне статеве життя закінчилося.
Зараз на це в дружини не вистачає сил. Я її прекрасно розумію, але така моя потреба.
Через брак інтиму в мене почалися серйозні проблеми зі здоров’ям. Та й нерви часто підводять. Словом, ситуація настільки напружена, що я не витримую більше.
Дитина у нас часто хворіє. До того ж ще й дуже примхлива і вибаглива. Не уявляю, як жінка дає собі з нею раду.
Ми стали частіше лаятися і ображатися одне на одного все частіше.
Щоб відвести душу я почав зраджувати, приховуючи все від коханої. Але, на її щастя, у світі не так багато дівчат, які хотіли б бути коханками. Така роль їх не влаштовує. Усі вони шукають серйозних стосунків, а я на таке не згоден. Усе ж таки маю сім’ю і розлучатися не збираюся.
Паралельно я ледь не по пів місяця проводжу в лікарні. І стосується це майже кожної частинки мого тіла: і там болить, і тут коле. Це через те, що все так навалилося одразу.
І найгірше те, що я почав випивати. Хоча ніколи досі навіть потягу до подібного не відчував. А зараз щодня балуюсь пивом. І воно, повірте, добре робить свою справу – знімає напругу, розслабляє. Боюся, щоб до міцніших напоїв не дійшло.
Про доньку з жінкою думаю все менше і менше. Бо вони тільки псують мені настрій.
Усе, чого я прагну тепер, щоб дружина приділяла мені більше уваги, а не віддавала всю нашому малюкові. Так хочеться, щоб кохана, як колись, обійняла мене, поцілувала і таке інше. Але цього немає. Вона й мої прояви уваги відкидає. Тож через це вона стала мені гидкою! У се в ній мене страшенно дратує. І доньку нашу я, грубо кажучи, не люблю.
Хочу подавати на розлучення. І винною вважаю дитину.
Будете засуджувати?
А подумайте самі: я ще молодий, мені 30 і я хочу ласки, а не клопотів про дитину. Ми з жінкою навіть поговорити спокійно не можемо без участі дитини. Я втомився від цього випробування.
Ось так донька зруйнувала мені сім’ю.
Чи підтримуєте ви погляди чоловіка?
Чому?