Від історії Василя у венах стигне кров. Чоловік став військовим не одразу. Спершу цілих 12 років пропрацював на автозаводі, лиш згодом став розводити фазанів.
Люди, що з ними служили потім переказували, що для нього було найважчим закривати очі загиблому товаришеві.
– Як не стало Ігоря я першим підбіг до тіла. Нахилився, чую його мобільний вібрує. Аж не знав, що треба у такому випадку робити. Глянув, а там “Мама”. З одного боку не хочеться підіймати, а це дасть їй надію, що син живий. А з іншого боку не хочеться говорити про його смерть. Важко це.
Василя збирало в АТО усе село. Це мати розповідала, що перед поїздкою на схід син пропрацював на автозаводі 12 років.
Та потім на подвірʼя її хати приїхала швидка допомога. Напівпритомна мати вийшла дому, її від шоку забрали у лікарню. А через чотири дні до села привезли тіло Василя у труні. Організували похорон. Все село зійшлося попрощатися з цим добрим і простим хлопцем.
Після поминок мати стала розбирати речі сина. Поставила заряджати його телефон. А там і сповіщення прийшли. 16 пропущених дзвінків від абонента “Кохана”. Мати вирішила набрати її.
– Добрий день! А можете покликати Василя? – спитала дівчина тремтячим голосом.
– Немає більше нашого Василька! – заридала мати.
– Як? Ми з ним одружитися планували! Я виношую під серцем його дитину! Хлопчик буде! – зізналась Галина з Черкас.
Так у Василя залишився нащадок, син героя. Хлопчика назвали Віктором.
