Спадщина від бабусі була на нас з братом порівно записана: величенька сума грошей. Ми навіть не сподівалися на таке.
Та кожен вирішив використати ці гроші по-своєму. Я доклавши свої заощадження придбала собі квартиру в хорошому районі.
Мій брат вирішив поїхати на дорогий курорт разом зі своєю дівчиною. Вівся на всі її захцянки, їв у ресторанах, оплатив весілля на яке вона не явилась. Одним словом за пів року залишився біля розбитого корита. З роботою теж йому зараз не щастить. Живе у дешевому гуртожитку.
Минулого місяця у мого тата був ювілей. Ми запросили родину в гості, накрили з мамою пишний стіл.
Прямо перед гостями батьки почали мене дратувати. От навіщо було псувати свято?
Після кількох чарок на батька найшла журба. Що його рідний син ледве кінці з кінцями зводить.
– Серце мене болить за Олега! – почав тато.
– Ой, синок! Якби ж ми могли взяти тебе до себе, але ж місця в нас нема.
– Так може б наша Люда взяла його до себе.
Я мало тим салатом, що їла не подавилася. Мої брови так піднялися від обурення, що годі було опустити. Я не хотіла вірити в почуте.
– Чого це? – нарешті озвалась я, коли всі родичі попелили мене поглядами.
– Ну бо ви рідні! Треба допомагати один одному в скрутні часи. Тим більше у тебе там дві кімнати!
– Сестро, якось не чесно, коли ти собі в комфорті, а я по тому гуртожитку шастаю без умов.
– Та хто тобі винен, що ти там живеш? Я? Треба було вкласти у квартиру, а не спускати все на свою Маринку! Тільки тепер ти одумався?
– Людо! Не говори так з братом!
Вечір був зіпсований, батьки перестали зі мною розмовляти. Не збираюся впускати брата у свою квартиру, я надто добре його знаю! Потім звідти його не витурю! Хочу собі щастя! Вважаю, що вчинила правильно! Чи ні?
