Мама склала заповіт ще кілька років тому. Я була в повній впевненості, що будинок дістанеться мені. Але, коли її не стало, виявилося, що свій будинок мама заповіла
У моєї матері був невеликий будинок в селі, де ми з братом і виросли. Останнім часом мама там жила одна. Мій брат давно поїхав з нашого дому. Він поки не одружений. Але вже 3 роки живе зі своєю дівчиною на її житлоплощі.
Я заміжня, у мене двоє дітей. З сім’єю живу в двокімнатній квартирі. Зрозуміло, що чотирьом людям – мені, чоловікові і нашим дітям, тісно.
Мама завжди говорила, що свій будинок віддасть мені. За це я прийняла на себе зобов’язання доглядати матір до самого кінця, що я і робила. Було навіть складено заповіт, де в якості єдиного спадкоємця значилася я. Мама цей заповіт склала кілька років тому. Я була в повній впевненості, що будинок дістанеться мені.
З братом у мене не дуже хороші відносини, особливо не спілкуємося. Та й до матері він не так часто навідувався. Що в підсумку вийшло? Коли мами не стало, я захотіла оформити спадщину на себе.
Мій брат навіть не приїхав попрощатися з матір’ю, коли я йому повідомила цю сумну новину, він сказав, що не зможе приїхати. Я ніяк не могла зрозуміти, які у нього можуть бути справи, важливіші, ніж це. Але це його справа.
А через якийсь час брат подзвонив і сказав, що приїде оформляти спадщину. Спочатку я подумала, що він жартує. Але потім виявилося, що мама мене обдурила.
Виявляється за рік до того, як її не стало, мама склала інший заповіт, там вже значилася не я, а мій брат. І юридичну силу має заповіт, який зроблено пізніше.
Ось така історія. Зрозумілі мотиви батьків, які хочуть залишити спадок тим дітям, у яких немає власного житла. Але ж наслідки такого рішення передбачувані – житлове питання остаточно посварить їх дітей.
Але я вирішила боротися за свої права. Я в суді намагаюся оскаржити заповіт на брата. Справа триває вже кілька місяців. Брат не визнає, що будинок мій і відчайдушно бореться за право стати власником материнського будинку. Що вирішить суд у цій справі, поки невідомо.
Не розумію, чому мама так вчинила. Могла б, в крайньому випадку, хоч на двох дітей записати. Чому вона все віддала братові? Так, у нього немає власного житла, але хто йому винен, він дорослий, багато чоловіків його віку вже давно придбали своє житло. А він чекав на мамину спадщину.
