Син одружився лише у 35 років. Спочатку довго вчився, потім розлучився зі своєю дівчиною, до якої я вже ставилася як до майбутньої нареченої, але щось у них не склалося.
На роботі познайомився із жінкою, вона розлучена, є десятирічна дочка. Я не надто була задоволена таким поворотом у його долі, але мовчала, не хотіла втручатися у його життя.
Невісточку теж прийняла нормально, запропонувала жити разом, бо квартира у нас велика, але вона відмовилася, і син переїхав до неї в однокімнатну квартиру.
Стосунки поступово стали псуватися: невістка була незадоволена тим, що він іноді після роботи заїжджав до мене, і згодом син став рідше мене відвідувати, і навіть дзвонить тепер тільки з роботи, щоб не дратувати дружину.
Невістка зараз при надії і син все робить так, як вона скаже. Коли я приїжджаю до них, вона навіть не приховує, що не хоче мене бачити, одразу забирає дитину і йде з нею гуляти, ніколи навіть поспілкуватися з дівчинкою не дає.
Чому таке ставлення і чим я так швидко його заслужила, я не розумію. Тільки все більше переконуюсь, що недарма вона розлучилася з першим чоловіком — з таким характером складно вжитися хоч з кимось, хто їй не підкорятиметься.
Схоже, з моїм сином у неї вийшло, він став таким підкаблучником, що навіть не віриться, що колись він був зовсім іншим. Не здивуюся, якщо він зовсім перестане спілкуватися зі мною, якщо дружина заборонить.
Можна було б подумати, що я в усьому винна, але син перестав спілкуватися з усіма своїми друзями. Навіть найкращий друг, у якого він хрестив доньку, і той до них не їздить у гості.
Не можу зрозуміти, що за людина моя невістка. З її батьками я навіть не знайома, може вона і з ними не спілкується.
Дуже боляче і сумно, що єдиний син так ставиться до мене, адже крім нього в мене нікого немає. Був би живий чоловік, не було б так самотньо.
