Бабуся Мотря – моя сусідка, дуже добра жінка, яка захворіла ще минулого літа, і досі її здоров’я не в найкращому стані. Діти Мотрі давно переїхали до міста та навідували матір не часто, тому там навіть і не йшлося про те, щоб хтось її доглядав. Донька ще й недавно народила, казала, що сидить з дитиною і взагалі не має часу.
Згодом до неї приїхала донька з сім’єю, покликали мого синочка гуляти до них. В’ячеслав побіг гратися з задоволенням, а вже через годину прийшов додому пригнічений. Мене дуже зацікавило, що ж могло його засмутити.
Бабуся Мотря в той день назбирала суниці, малини, й пригостила ягодами свою рідну онуку й доньку. Мій син також хотів отримати частування, однак з ним ніхто не поділився. Мене це образило, тому більше свого сина туди я не пускала.
Поки донька гостювала в Мотрі, стара про мене і не згадувала, я думаю, ну і не треба, і без неї маю багато клопотів. Пройшов тиждень, донька поїхала з дітьми вранці, а Мотря вже ввечері знову закликала мене. З порога вона почала закидати мене завданнями, що в неї вдома потрібно зробити, а ще в магазин, купити олії.
Я сказала, що маю дуже багато справ і нікуди не піду. Звичайно, Мотря образилася і більш зі мною не вітається. А мені байдуже, я не наймалася служницею до жінки, яка цього навіть не цінує.